РОЗДІЛ 2
ПОЛІТИЧНІ ЗМІНИ НА ЄВРОПЕЙСЬКОМУ КОНТИНЕНТІ ТА ЇХ ВПЛИВ НА МІСЦЕ ПРАВОБЕРЕЖНОЇ
УКРАЇНИ У ТОРГІВЛІ РОСІЇ
2.1. Геополітичне становище Правобережжя
В поняття „геополітичне становище” Правобережної України кінця ХVІІІ – 50-х рр.
ХІХ ст. ми вкладаємо широкий спектр факторів. По-перше, виходимо з того, що
геополітичне становище Правобережної України після включення до складу Росії
визначало її зручне географічне розташування як у самій імперії, так і щодо до
країн Європи та Чорного моря. По-друге, на Правобережжя істотний вплив справляв
економічний фактор, зокрема його господарські можливості, особливо сільського
господарства, трудових ресурсів, транспортної інфраструктури тощо. По-третє,
значну роль відігравали зміни, що відбувались у міждержавних відносинах
Російської імперії в Європі, акваторії Чорноморського та Середземноморського
басейнів. Безперечно, в цьому мали найбільше значення стосунки Росії з Англією,
Австрією, Францією, Туреччиною та Прусією і внутрішня та зовнішньополітична
ситуація, що ними зумовлювалась. По-четверте, немаловажне місце мали традиційні
господарські, серед них і торговельно-економічні зв’язки Правобережної України
з іншими етнічними українськими землями та країнами Європи. По-п’яте, на
геополітичному становищі Правобережжя позначились і неодноразові
адміністративно-територіальні та інституційно-правові зміни у
південно-західній, західній і південній частинах Російської імперії.
Наприкінці ХVІІІ ст. українські землі, зокрема Правобережна Україна, перебували
в полі зору експансіоністських планів Росії та інших європейських держав. Саме
це визначало її геополітичне становище. По-перше, активно втручаючись у
вирішення „східного питання”, європейські та турецькі дипломати надавали
етнічним українським територіям особливого значення. Щоправда, робилось це лише
на рівні дипломатичних контактів і угод. По-друге, ще один вектор військових,
політичних, економічних, соціокультурних інтересів європейських держав щодо
України був пов’язаний із діяльністю урядів тих країн, які загарбали окремі її
частини. Йдеться не тільки про Росію, а й про Пруссію та Австрію, які,
використовуючи методи колонізаторської, асиміляційної політики, цілеспрямовано
вели лінію на якнайшвидше інтегрування їх у державні тіла метрополій [489,
с.45].
Найбільш характерною з цього погляду виявилась лінія Російської імперії, що
прагнула посісти провідне місце на континенті. Керуючись ідеологічною
парадигмою „Москва – третій Рим” і претензією на правонаступництво на „исконно
русские земли”, російське самодержавство інтенсивно творило в Правобережжі
установи унітарної держави. Оскільки Правобережна Україна на той час мала
порівняно розвинуті корпоративні права та інституції самоврядування, що з
позицій царизму загрожували ідеям централізованої і унітарної держави, в ній з
енергією і послідовністю, гідними, за висловом М.Грушевського, кращого
застосування, прагнули до того, щоб згладити, витравити історичні форми і
національні особливості українського життя, послабити все, що виділялося
порівняно з ознаками та рисами великоруського народу і загальним тоном відносин
імперії [487, с.9, 10]. Поглинення Правобережжя і запровадження в ньому
адміністративно-територіального поділу, російського законодавства й
соціально-економічного устрою здійснювалось з урахуванням набутого в
Лівобережжі досвіду та без врахування багатовікових традицій і, не звертаючи
уваги на опір, незадоволення і дані під час поділів Речі Посполитої обіцянки.
Загалом наріжним фактором розвитку Правобережної України у першій половині ХІХ
ст. стало його включення в орбіту загальноросійського економічного та
суспільно-політичного життя [490, с.46].
Більше того, самодержавство, розглядаючи українців на території краю спочатку
як поляків, а згодом як росіян, прагнуло за їх рахунок зміцнити
фінансово-економічне становище імперії та перетворити Правобережну Україну у
важливу економіко-стратегічну базу на південному заході нових рубежів. Власне
цими завданнями зумовлювалася колонізаторська політика [425, с.129], яку царизм
втілював адміністративними методами. Розвиток її торгівлі в кінці ХVІІІ – 50-х
рр. ХІХ ст. був засобом налагодження і зміцнення економічних зв’язків між
окремими галузями виробництва та регіонами величезної імперії. Завдяки
запровадженим в українських землях новаціям Правобережна Україна
перетворювалася на внурішні провінції Російської імперії.
На геополітичне становище Правобережної України впливало і те, що в 1805 р.
міністром закордонних справ Росії став А.Чарторийський, який ідею відновлення
Речі Посполитої поставив у практичну площину. Більше того, її реалізації
сприяла міжнародна ситуація, пов’язана з розробкою військово-політичної
доктрини, орієнтованої на стримування агресивної політики наполеонівської
Франції. Керівник російського дипломатичного відомства переконував імператора в
тому, що для боротьби з Францією мало розраховувати лише на союзні армії,
необхідно сповна використати також національні почуття народів, права яких були
порушені у недавньому минулому. Жодного натяку про наругу над правами українців
у його намірах не було. Йшлося про відновлення Речі Посполитої у кордонах 1772
р., в якій корінним мешканцям Правобережжя – українцям відводилась роль
безправних холопів.
За переконанням О.П.Реєнта, Олександру І імпонувала ідея відродження Польської
держави під його скіпетром. Однак для цього потрібно було відібрати польські
землі в Пруссії. Перед загрозою війни з Францією зробити такий відчайдушний
крок він не наважувався й уклав союз із прусським королем Фрідрі
- Київ+380960830922