РОЗДІЛ 2
МАСОНСЬКА ПРОБЛЕМА У ВИСВІТЛЕННІ РАДЯНСЬКОЇ ІСТОРІОГРАФІЇ
У ставленні до масонської проблеми в радянський період можна виділити декілька етапів, які відрізняються від загальної періодизації досліджень історії масонського руху в Україні (1900-1920), запропонованої нами вище: 1) 1920-ті рр.; 2) 1930-ті - перша половина 1970-х рр.; 3) середина 1970-х - перша половина 1980-х рр.; 4) кінець 1980-х - початок 1990-х рр. Радянська історіографія не створила спеціальних досліджень з дисертаційної теми, проте наукова та науково-популярна література радянських часів містить окремі факти, їх пояснення та висновки щодо історії масонського руху в Україні першої чверті ХХ століття. Отже, в даному розділі наша увага сконцентрована на аналізі історіографічних джерел, опублікованих в Радянському Союзі.
Термін "російське масонство" застосовувався радянськими істориками для характеристики масонських організацій, що діяли в межах всієї Російської імперії, у тому числі й на українському терені. Зокрема, досліджуючи діяльність "Великого Сходу народів Росії", вони не піддавали окремому аналізу ложі Києва, Харкова, Одеси, Катеринослава, але їх висновки щодо програмних засад, організаційної структури, методів діяльності і т.п., зроблені під час дослідження столичних лож, із певними застереженнями використовуються й для характеристики українських лож даного підпорядкування. Частина положень радянських учених стали підґрунтям для масонознавчих досліджень наступних поколінь істориків.
Досліджуючи висвітлення масонської проблеми радянською історіографією, дисертант розглядає концептуальні засади радянської історіографії, її методологічні принципи та вихідні положення стосовно оцінки масонства як громадсько-політичного явища, акцентуючи увагу на тому, що головним аспектом масонської проблеми в радянській історіографії було питання про існування масонської організації в Російській імперії напередодні 1917 р. та її роль у революційних подіях. Автор вважає за доцільне виділити та охарактеризувати етапи у дослідженні масонства радянськими істориками, а також класифікувати погляди радянських науковців та публіцистів на роль масонства у політичному житті Російської імперії на початку ХХ ст. та його зв'язок із революційним рухом.
2.1. Концептуальні засади
Оцінки масонства як громадсько-політичного явища радянською історіографією ґрунтувалися на поглядах основоположників марксизму-ленінізму та рішеннях II та IV Конгресів Комінтерну. К. Маркс та Ф. Енгельс не вважали масонство визначальним фактором у політичній боротьбі, тому в своїх роботах не приділяли йому великої уваги. Але згадки про масонство містяться в декількох роботах К. Маркса, зокрема, у Предметному покажчику до Другого видання творів К. Маркса та Ф. Енгельса під словом "масонство" міститься вісім посилань на нього у творах фундаторів марксизму [171, с. 411]. Найчастіше К. Маркс використовував асоціацію з масонством для характеристики інших явищ та процесів політичного життя, причому це порівняння означало негативну оцінку ним даного явища. Наприклад, гостро критикуючи бакунінський Альянс, він порівнює його з таємною організацією франкмасонів, протиставляючи приховані, "залаштункові" інтриги бакунівців-"масонів" відкритим діям Першого Інтернаціоналу [119, с. 345, 359].
Оскільки посилання на класиків марксизму були неодмінним атрибутом радянських історичних праць, то великого розмаїття цитат та посилань ми не знайдемо, вони "кочують" з одного твору до іншого. Посилаючись на твори фундаторів марксизму, радянські історики підкреслювали, як правило, реакційність масонства та його незначний вплив на політичне життя [219, с. 58; 213, с. 3-4].
В.І. Ленін у своїх роботах про масонів не згадував. Що було причиною цього - з точністю визначити неможливо. На нашу думку, можна виділити декілька підходів у ставленні до цього питання:
- прибічники концепції "жидо-масонської змови" вважають, що Ленін був одним із лідерів масонства, зрозуміло, тримав це у таємниці, тому й не висвітлював це явище у своїх творах;
- переважна більшість радянських істориків-"традиціоналістів" дотримується думки, що масони начебто були таким незначним фактором у політичних подіях того часу, що Ленін навіть не вважав за потрібне звернути на них увагу [219, с. 201];
- більш об'єктивною, на нашу думку, є точка зору, що Ленін брав до уваги не зовнішню форму російського масонства того часу, а його внутрішній зміст, тобто створення коаліції опозиційних самодержавству сил. На підтвердження такої думки можна навести уривок з праці В.І. Леніна "Кадети другого призову", опублікованої в газеті "Пролетарій" у травні 1908 р.: "Зароджується нова політична організація; спостерігається деякий новий поворот суспільного руху. Згруповуються елементи буржуазної демократії, які бажають бути "лівіше ніж кадети" та залучають до себе меншовиків і есерів" [113, с. 52].
На думку дисертанта, красномовним є той факт, що й апологети, й противники масонської легенди серед радянських істориків апелювали як до останньої інстанції до творів В.І. Леніна, що є показовим взагалі для радянської історіографії. У ході полеміки представники обох напрямків спиралися на один і той самий уривок із ленінських "Листів здалека", апелюючи в дискусії до його авторитету. Лідер більшовиків, зокрема, писав: "Ця восьмиденна революція була, якщо дозволите так метафорично висловитись, "розіграна" точно після десятку головних та другорядних репетицій; "актори" знали один одного, свої ролі, свої місця, свою обстановку вздовж і вшир, наскрізь, до всякого скільки-небудь значного відтінку політичних напрямів й прийомів дій" [114, с. 11-12]. Як противники, так і прибічники масонства серед радянських істориків прагнуть довести, що тільки вони вірно розуміють слова В.І. Леніна про "розіграність" Лютневої революції, про знання "акторами" один одного та своїх ролей [85, с. 246].
Третім "першоджерелом", на яке спирається радянська історіографія в оцінці політичної ролі масонства, є документи конгресів ІІІ