РОЗДІЛ 2
ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОГО МОВЛЕННЯ СТУДЕНТІВ НЕФІЛОЛОГІЧНИХ ФАКУЛЬТЕТІВ У ТЕОРІЇ І ПРАКТИЦІ ВИЩОЇ ШКОЛИ
2.1. Аналіз чинних програм, підручників, навчально-методичної літератури в аспекті досліджуваної проблеми
Характеризуючи стан навчання української мови в сучасному вищому педагогічному навчальному закладі, необхідно зазначити, що вивчення мови на нефілологічних факультетах розпочалося у 1989 році, коли до навчальних планів був уведений "Практичний курс української мови" (для неспеціальних факультетів). Фактично це був суто лінгвістичний курс, який у стислому вигляді повторював шкільний курс української мови, зорієнтований на засвоєння лінгвістичних відомостей, що раніше вже вивчалися в ЗОШ. Відповідно до програми, опанування фразеологічним багатством української мови здійснювалося лише побіжно під час опрацювання основних розділів - орфоепії, морфології, синтаксису та пунктуації української мови. І хоча повторення і закріплення вивченого в школі не було зовсім зайвим, проте й не могло стати визначальним у вузівському курсі вивчення української мови.
З 1993 року відповідно до Листа Міністерства освіти України від 20.07.93 №81-5/748 "Про внесення уточнень до інструктивного листа Міносвіти № 1/9-64 "Про викладання соціально-гуманітарних дисциплін" усі без винятку студенти повинні опанувати спеціальний курс ділової української мови, який ураховує специфіку обраного ними фаху в обсязі не менше 60 годин. Відтак на сучасному етапі мовно-мовленнєва підготовка студентів історичних факультетів педагогічних університетів має забезпечуватись у процесі вивчення курсу "Ділова українська мова". У програмі "Освіта (Україна 21 століття)", що вийшла 1993 року, зазначалося, що державні цілі вищої освіти спрямовані "на забезпечення фундаментальної наукової, загальнокультурної, практичної підготовки фахівців, які мають визначити темпи і рівень
науково-технічного, економічного та соціально-культурного прогресу, на формування інтелектуального потенціалу нації та всебічний розвиток особистості як найвищої цінності суспільства" [40: 33].
Для розв'язання цих проблем у 1996 році була запропонована програма курсу ділової української мови (автор-укладач О.П.Блик) для студентів усіх спеціальностей технічних вузів України, де зокрема вивчення фразеологічного рівня мовної системи передбачалося під час з'ясування таких тем, як-от: "Роль і місце стійких сполучень слів у текстах ділової української мови", "Фразеологічні зрощення, єдності, сполучення (за В.В.Виноградовим) у професійному спілкуванні" [41].
За програмою, затвердженою вченою радою Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова [42], курс української ділової мови передбачає ознайомлення з різними видами ділових документів, набуття студентами навичок їх укладання, засвоєння етикету ділової кореспонденції. Одне з головних завдань курсу - забезпечити оволодіння нормами української літературної мови та дотримання вимог культури усного і писемного мовлення, а також оволодіння навичками комунікативно виправданого використання засобів мови в різних життєвих ситуаціях, під час створення документів з урахуванням етикету ділового спілкування. Викладання курсу ділової української мови передбачає повторення вивчених у школі тем з орфографії та пунктуації, однак у програмі немає окремих розділів з лексикології, фразеології та орфоепії, хоча і зазначається, що "вони не повинні бути поза увагою викладача і студентів" [42:6]. Зокрема, тему "Фразеологія української літературної мови" винесено на самостійне опрацювання, а аналіз сталих зворотів, властивих офіційно-діловому мовленню, обмежується розглядом на практичних заняттях питань: "Типові мовні звороти, вживані у розпорядчих документах" та "Типові звороти та фрази, які вживаються у службових листах та листах-запрошеннях". Відповідно до програми, збагачення лексичного запасу студентів повинно здійснюватися систематично в процесі засвоєння будь-якої теми, під час виконання вправ та роботи зі словником. Причому курс розраховано на 70 годин і читається протягом двох семестрів на перших курсах.
У програмі курсу "Ділове українське мовлення", розробленою на кафедрі українознавства (укладач Л.В.Шевчук) і затвердженою Вченою радою Одеського національного університету імені І.І.Мечникова [43], запропоновано дещо інший підхід до вивчення фразеологічного рівня мовної системи. Зокрема, намічений розгляд питань "Основні типи фразеологічних одиниць у сучасній українській мові", "Джерела української фразеології", "Використання фразеологічних одиниць у ділових документах", "Активні і пасивні звороти" "Використання форм ввічливості". Означений курс "Ділове українське мовлення" читається в обсязі 54 години у другому семестрі на перших курсах університету.
Отже, різні цілі вищої школи, порівняно із середньою ланкою, неоднаковий контингент студентів нефілологічного профілю, особливості форм спілкування майбутніх фахівців вимагають пошуку нових методик викладання української мови у вищій школі. Останнім часом у низці дисертаційних досліджень було запропоновано альтернативні програми навчання мови в педагогічних навчальних закладах (Л.М.Головата, О.І.Кретова, Л.В.Лучкіна), що мають на меті формування унормованого професійно зорієнтованого мовлення майбутніх учителів, підвищення їхньої загальної та мовленнєвої культури. Розглянемо докладніше підходи названих авторів до означеної проблеми.
Так, Л.М.Головата [32] основною метою мовного курсу на нефілологічних факультетах педвузів вважає формування культури мовлення студентів в аспекті власне професійного спілкування. Тому першочерговим у відборі мовного матеріалу дослідниця визнає професійний критерій, у поєднанні із системним, практичним та історико-культурологічним. Крім того, на думку авторки, ефективність засвоєння мовного курсу залежить не тільки від змісту засвоюваних студентами понять, термінів і правил, а й від вдалого добору ілюстративного матеріалу, який сприяє засвоєнню фахової лексики та фразеології, в
- Київ+380960830922