РОЗДІЛ 2. ОНТОЛОГІЧНА СУТНІСТЬ АКСІОЛОГІЧНО МАРКОВАНИХ
АГЕНТИВНИХ НОМІНАТИВНИХ ОДИНИЦЬ ІЗ ФОРМАНТОМ -er
2.1. Внутрішня форма агентивних номінативних одиниць із формантом -er як
джерело реконструкції культурно-мовної свідомості Людини-діяча
Сьогодні, коли лінгвістика найактивніше звернена до вивчення "душі мови", тобто
опредметненого в ній світобачення людини, її свідомості й мислення, у центрі
уваги вчених дедалі перебуває тріада мова – культура – людська особистість.
Від гумбольдтівського "духу народу" [69, с. 68], укоріненого в його почуттях і
емоціях, сучасна лінгвістика перейшла до вивчення мовної свідомості, зокрема
тієї сфери, "де свідомість виражає себе вербально, а також зазнає мовного
впливу" [213, с. 15].
Розвиток цієї ідеї відбувається за двома напрямами: 1) дослідження
"стереотипів" культурної свідомості (причому перевагу тут дістали проблеми
сприйняття етносу чужими) і 2) реконструкція мовної картини світу того чи
іншого народу [102, с. 147-170]. Натомість обидва напрями поєднуються єдиним
завданням – "знайти доступ до Людини через мову" [45, с. 42]. Для розв’язання
цього завдання обираються різні методи дослідження: це передусім дослідження
глибинної семантики слова через його концептуальний аналіз [див. 76, 162, 201,
114 та ін.], асоціативних полів [153, 35, 102, 194], на базі яких будується
усереднений тип носія мови тієї або іншої культури і т.ін.
Особливо цікавими й перспективними є праці лінгвопсихологів [див. 81], що
прагнуть подолати розрив між психологічним і власне лінгвістичним підходами до
вивчення мовної свідомості, активно розвиваючи етнопсихолінгвістичну школу
[див., наприклад, публікацію трьох збірників, присвячених цій тематиці, 228,
232, 177].
Теоретичною основою згаданих досліджень є цілком обґрунтоване положення про те,
що матеріальним субстратом мовної свідомості особистості є
асоціативно-вербальні мережі, що дозволяють "дешифрувати суб'єктивні знання про
світ" [Ю.Караулов, Т.Ушакова, Н.Уфімцева та ін.].
Матеріали асоціативних експериментів [див. праці І.Е.Подолян, Д.І.Терехової,
Т.О.Попової], а головне, повторюваність параметризації мовної свідомості, де
виділяється "ядерна частина" і "периферійна", свідчать про достовірність
реконструкції етнічних портретів. Водночас не можна не відзначити, що
вірогідність здобутих результатів у цих роботах здебільшого залежить від
фактора суб'єктивності (причому як суб'єктивності дослідника при інтерпретації
даних, так і суб'єктивності реакції й асоціацій респондентів на той чи інший
стимул). Крім того, "психолінгвістичний аналіз асоціативних зв'язків слова, –
як відзначає В.М.Телія, – орієнтований на слово, розглянуте безвідносно до його
полісемії, а тим самим у відриві від його реального функціонування в мовленні"
[191, с. 223], породжує певний суб'єктивізм в оцінці результатів дослідження,
впливаючи на ступінь їхньої ймовірності. У зв'язку з цим доцільно нагадати
слова У.Вайнрайха про те, що “як тільки висловлення стають автоматичними
симптомами стану мовця, як тільки вони поєднуються між собою, утворюючи
послідовності з високою умовною ймовірністю і виходять із-під контролю мовця,
вони перестають бути представниками мови як повноцінного семантичного
інструмента” [38, с. 163].
Усвідомлюючи, що об'єктивність не може цілком позбутися суб'єктивності, ми
хотіли б усе-таки відзначити, що рівень об'єктивності етнокультурної
інформації, що вилучається дослідником з мови, залежить не лише від вибору
стратегії наукового пошуку, а й від власне мовного матеріалу, адже “ступінь
об'єктивації знання, відбитого в мові, – як зауважує О.Л.Березович, –
визначається коефіцієнтом стійкості (відтворюваності, модельованості)
відповідних мовних структур. Природно, що найоб’єктивнішим слід вважати те
знання, що "зростається" із найстійкішим елементом мови – мовною формою. Це
знання дає внутрішня форма мовних одиниць – звідси класичне її розуміння “як
об'єктивного, найближчого значення слова” [25, с. 34]. Внутрішня форма слова
мотивує фонетичну оболонку слова, розкриваючи причину вираження певного
значення саме таким поєднанням звуків. Внутрішня форма слова вказує на часткову
особливість загального уявлення про предмет чи явище [69, с. 103; 39, с. 102],
реалізуючись як спосіб вираження змісту уявлюваного об’єкта [157, с. 124]. І
далі в цій концепції заслуговує на увагу ієрархія мовних носіїв концептуальної
інформації, що відбиває зниження об'єктивованості й зростання суб'єктивних
моментів при трансляції цієї інформації: внутрішня форма, дериваційні зв'язки,
концептуальне ядро значення, конотація, типова (узуальна) сполучуваність,
парадигматичні зв'язки (синонімія, антонімія), "вільна" текстова
сполучуваність, асоціативні зв'язки. Порядок розташування названих сфер, на
думку О.Л. Березович, певною мірою умовний, але важлива сама логіка руху від
центру до периферії, від системно-мовного змісту до інформаційного тла, що
супроводжує слово. А тому чим ближче до периферії, тим більше зниження
об'єктивності й підвищення суб'єктивних смислів при декодуванні інформації.
Очевидно, що в цьому переліку мовних носіїв культурної інформації внутрішня
форма слова має перевагу, проте саме внутрішня форма виявляється чомусь менш
актуальною для дослідників при реконструкції мовної свідомості, і вивчення
внутрішньої форми похідного слова також перебуває на периферії лінгвістичних
інтересів [хоча тут можна назвати поодинокі праці О.Снітко, О.Селіванової,
Л.Омельченко, М.Полюжина].
Така ситуація пояснюється тим, що в мовознавстві утвердилася теза про
довільність, випадковість вибору мотивуючої ознаки в
- Київ+380960830922