Розділ 2
ОСОБЛИВОСТІ зовнішньоекономічної діяльності туристичних підприємств уКРАЇНИ
2.1. Організаційно-правові умови зовнішньоекономічної діяльності туристичних
підприємств
Для здійснення успішної економічної діяльності на зовнішніх ринках в сучасних
умовах значного загострення конкуренції, глобалізації та регіоналізації
світогосподарських зв’язків туристичним підприємствам недостатньо володіти
факторами виробництва. Їх міжнародні конкурентні переваги залежать і від того,
у якому середовищі вони функціонують. При цьому туристичні підприємства як
суб’єкти ЗЕД повинні бути не тільки інформованими про зовнішнє середовище, але
й вміти його аналізувати, оцінювати та враховувати у своїй діяльності.
Важливою складовою середовища здійснення зовнішньоекономічної діяльності
туристичними підприємствами є правові передумови – сукупність міжнародних
конвенцій, договорів, чинне національне законодавство країни у сфері туризму,
дво- і багатосторонні міжурядові угоди і договори, міжнародні угоди окремих
туристичних підприємств, що регулюють їх відносини з іноземними партнерами.
„Сучасні умови розвитку відкритих економік, зокрема трансформаційні реалії
України, вимагають ґрунтовної та комплексної оцінки можливостей національної
інтеграції до світового господарського простору. Актуальність проблематики
такої інтеграції, а також практичні потреби в ній зумовлюються потенціалом
торгово-інвестиційного партнерства, розвитку спеціалізованого виробництва,
причому процеси реалізації означеного потенціалу зумовлюються факторами
глобального економічного середовища, взагалі тенденцій цивілізаційних процесів”
[116, с.3].
Істотною умовою, що може як активізувати, так і гальмувати розвиток
зовнішньоекономічної діяльності туристичної галузі країни, є стан міжнародного
та національного законодавства.
Перетворення туризму на потужну галузь світової економіки викликало потребу у
максимальній уніфікації національних законодавств у цій сфері, а також усунення
перешкод на шляху міжнародної торгівлі туристичними послугами, зокрема
спрощення візового режиму, митних процедур, удосконалення режиму перетину
кордонів та ін. Для України, туристичний потенціал якої використовується лише
незначною мірою, таке удосконалення правової бази є актуальним.
Нормативно-правова база, що регламентує здійснення зовнішньоекономічної
діяльності, ґрунтується на загальновизнаних принципах, які закріплені у
міжнародних правових документах. Найважливішими міжнародними правовими
документами у галузі туризму, в яких сформульовано основні норми та принципи,
що мають бути покладені в основу національних туристичних законодавств та
використовуватись при підписанні міжнародних угод, є: Загальна резолюція
Конференції ООН щодо міжнародного туризму та подорожей (1963); Манільська
декларація зі світового туризму (1980); Хартія туризму (1985); Гаазька
декларація з туризму (1989); Глобальний етичний кодекс туризму (1999); Осакська
декларація тисячоліття (2001).
На основі цих документів, а також інших рішень Всесвітньої туристичної
організації (у вигляді численних міжнародних декларацій та угод)
Міжпарламентською конференцією по туризму підготовлено низку рекомендацій щодо
розвитку туризму, які можуть бути покладені в основу при формуванні
національних законодавств у цій сфері. Їх можна об’єднати у дві групи.
По-перше, національне туристичне законодавство повинне мати комплексний
характер. З одного боку, нормативно-правові акти щодо розвитку туризму мають
узгоджуватися та враховувати положення інших законодавчих документів, що
стосуються технологічно або іншим чином пов’язаних господарських сфер
(наприклад, транспортне, медичне обслуговування чи послуги зв’язку). З іншого
боку, туристичне законодавство повинне бути цілісним, тобто основні положення
не повинні дублюватися при одночасному усуненні всіх існуючих прогалин.
Загальним напрямом вдосконалення нормативно-правової бази рекомендується
спрощення системи регулювання міжнародного та внутрішнього туризму з
урахуванням наявних міжнародних норм. Зокрема, це дозволяє уникнути помилок, що
допускалися іншими країнами.
По-друге, в основу туристичного законодавства мають бути покладені три цільові
положення: захист туристів, захист країни, розвиток туризму. Щодо першого
положення, то повинні передбачатись чіткі заходи щодо гарантування безпеки
туристів, їх страхування, швидкої репатріації у разі замахів на їх здоров’я чи
майно, повернення вкраденого майна тощо. Держава має сприяти формуванню
туристичної свідомості, культури гостинності щодо іноземних туристів як
працівників туристичних підприємств, так і співробітників митних, прикордонних,
імміграційних органів, широкої громадськості. Повинні бути передбачені заходи
протидії будь-яким проявам національної, релігійної і т.д. дискримінації.
Водночас туристична політика має сприяти розвитку країни, а не створювати
небезпеку для її громадян (наприклад, масовий міграційний наплив іноземців під
виглядом туристів). Що стосується третього положення, то мають бути ліквідовані
всі перешкоди, що уповільнюють чи обмежують розвиток туризму (передусім
міжнародного) в країні. Зокрема, Гаазькою декларацією Міжпарламентської
конференції з туризму передбачено положення про те, що уряди країн повинні
забезпечувати базову інфраструктуру для розвитку туризму і вживати спеціальні
заходи з підтримки туристичної галузі, що „зароджується”, особливо малих
підприємств та регіонів, що розвиваються. Така підтримка може набувати форми
прямих капіталовкладень, фінансових стимулів для приватних інвесторів, а також
витра
- Київ+380960830922