РОЗДІЛ2
МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
При поведенні дисертаційного дослідження використовувалися анамнестичні,
клінічні, лабораторні, інструментальні та статистичні методи.
У всіх дітей, включених до дисертаційного дослідження, докладно аналізувалися
скарги, анамнестичні данні, фактори спадковості. Клінічне обстеження
проводилося всебічно за загальноприйнятими методиками, при цьому особлива увага
приділялася стану серцево-судинної системи.
Детально вивчалися стигми дисплазії сполучної тканини. Недиференційована
дисплазія сполучної тканини встановлювалась при наявності у дитини п’яти та
більше симптомів даного синдрому. Вимірювання ступеню гіпермобільності суглобів
проводили за прийнятим методом P.Beigthon [92]. Для верифікації синдрому
гіпермобільності суглобів використовували критерії, відомі як Брайтонські
(1998) [92].
Всім дітям, окрім загальноклінічних лабораторних досліджень (гемограма з
розгорнутою лейкоцитарною формулою, загальний аналіз сечі, аналіз крові на
цукор, аналіз калу на яйця гельмінтів, аналіз на ентеробіоз), проводилося
біохімічне дослідження крові: протеїнограма, гострофазові показники запалення
(С-реактивний протеїн, серомукоїди, сіалові кислоти, формолова проба),
білірубін та його фракції, АлАТ, АсАТ, тимолова проба, лужна фосфатаза,
креатинін, сечовина та азот сечовини, титр антистрептолізина-О, електроліти
крові (натрій, хлор, калій, кальцій). Біохімічне дослідження крові проводилося
за допомогою аналізатора «AVL 982 - S» (Mitsubishi Corporation, Japan) та
вітчизняного іонометру «ЕВ-74».
Весь досліджуємий контингент дітей оглядався дитячим отоларингологом,
неврологом, офтальмологом, ортопедом, за показаннями ендокринологом,
генетиком.
Для уточнення діагнозу і встановлення наявності супутніх захворювань
використовували сонографію органів черевної порожнини, сечової системи та
щитовидної залози на апараті «Hitachi EUB-315» (Japan), «Aloka SSD-1100 Flexus»
(Japan) та «Hewlett Packard Sonos-2000» (USA). За показаннями проводилися
рентгенографічне дослідження органів грудної клітки, фіброгастродуоденоскопія,
реоенцефалографія, електроенцефалогафія (12- канальний апарат «Schwarzer ED14»
фірми «Picker», Germany) за загальноприйнятими методиками.
Функціональний стан серцево-судинної системи аналізували шляхом визначення
частоти серцевих скорочень, артеріального тиску, аускультативних змін,
електрокардіографії покою, добового моніторингу серцевого ритму за Холтером,
проб з дозованим фізичним навантаженням, ехокардіографії.
Артеріальний тиск вимірювався щодня двічі на добу за допомогою тонометра за
методикою Короткова з використанням педіатричної та дорослої манжеток.
Електрокардіографія спокою реєстрували на електрокардіографі «Esaote-Biomedica»
(Italy) та «Fukuda Denshi Cardiomax FX-326 U» (Japan) у 12 відведеннях за
класичною методикою. Інтерпретацію даних ЕКГ проводили на підставі вітчизняних
та зарубіжних літературних даних [73,93].
Добове моніторування серцевого ритму здійснювали за допомогою трьохканальної
холтеровської системи «Zymed 1810» (USA) з математично-комп’ютерним аналізом
варіабельності ритму серця. Аналіз ЕКГ проводився на персональному комп’ютері
(«Hewlett Paсkard», USA) в реальному масштабі часу (real time analysis). При
накладанні електродів використовували відведення за Небом. Всі діти під час
добового моніторингу ЕКГ вели щоденник активності, який включав в себе фізичне
та психоемоційне навантаження, прийом їжі, лікарських засобів, час пробудження
та суб’єктивну симптоматику, яка виникала в ході дослідження. За необхідністю
(складні, життєзагрозливі дизритмії) тривалість моніторування серцевого ритму
за Холтером подовжувалась до 2-3 діб.
При інтерпретації даних холтеровського моніторування серцевого ритму ми
користувалися кількісними параметрами за Л.М.Макаровим (2000, 2002),
А.Добровски, Б.Дабровски, Р.Пиотрович (2000), Ю.В.Шубик (2001) [43,70,133].
Під час холтеровського моніторування виконувалися проби з дозованим фізичним
навантаженням за допомогою велоергометра «Siemens-Elema» (Germany). ВЕМ
проводилася за східчастою схемою безперервним методом зі швидкістю педалювання
55-65 об. за хв. Початковою сходинкою було навантаження 0,5 Вт/кг, яке кожні 4
хв. збільшувалося ще на 0,5 Вт/кг. Реєстрували досягнуту потужність порогового
навантаження (ДППН), загальну тривалість навантаження (ЗТН), САТ на висоті
порогового навантаження, приріст САТ, період відновлення ЧСС та АД, подвійний
добуток (ПД) на висоті навантаження (добуток ЧСС і САТ).
Морфофункційний стан серця, центральну та внутрішньосерцеву гемодинаміку
оцінювали за допомогою ехокардіографії у одномірному (М) та двомірному (В)
режимах, а також в режимі допплєрехокардіографії (PW, CW, Color) за допомогою
апаратів ультразвукової діагностики «Hitachi EUB-315» (Japan), «Aloka SSD-1100
Flexus» (Japan) та «Hewlett Packard Sonos-2000» (USA).
Допплєрехокардіографія (PW, CW) та ехокардіографія (М, В-режими сканування)
проводилася за загальноприйнятими методиками. Користувалися стандартами
American Society of Echocardiography Commsittee on Nomenclature and Standarts.
З метою запобігання помилково позитивних результатів ехокардіографічної
діагностики ПМК, ми чітко дотримувалися наступних положень. Дослідження в
М-режимі обов’язково доповнювалося В-режимом сканування, а також
допплєрографією (PW,CW, Color).
Одномірна ЕхоКГ проводилася в ІІ стандартній позиції. Мітральний клапан
знаходили при розташуванні датчика в ІІІ-ІV міжребір'ї по лівій парастернальній
лінії, який потім направляли перпендикулярно грудній стінці і за невеликим його
відхиленням знаходили передню мітральну стулку
- Київ+380960830922