РОЗДІЛ 2
ЕПІТЕТ У СИСТЕМІ ПОЕТИЧНОГО ТЕКСТУ
2.1. Проблема епітета в поетиці
Однією з важливих проблем дослідження поетичної мови є комплексний аналіз
образних засобів віршового тексту, таких, як епітет, порівняння, метафора.
Образне слово може нести певну об’єктивну інформацію про навколишній світ, воно
може містити суб’єктивне, індивідуалізоване ставлення до зображуваного
(найчастіше такі мовні засоби і виявляють особливості авторського поетичного
бачення світу, особливості його ідіолекту), „як майстер пензля тяжіє до певних
барв та ліній, так художник слова тяжіє до певних епітетів. І ось цими
епітетами для читача визначається тоді не стільки світ, скільки сам творець
цього світу, поет. Міра суб’єктивності письменника найбільш уловима за
допомогою аналізу його епітетів” [159, с.159].
Проблема тропів як стилістичних засобів, зокрема епітета, сьогодні займає
чільне місце у лінгвопоетичних дослідженнях авторського ідіостилю. В науковій
літературі вже здійснювалися спроби проаналізувати функціонально-стилістичні,
семантичні та структурні особливості епітетних словосполучень на прикладах
конкретних творів чи цілісного творчого доробку окремих письменників [8; 26;
154; 168; 170; 171].
Така пильна увага до цієї проблеми пояснюється тим фактом, що епітет –
найчастіше вживаний у художній літературі стилістичний засіб.
Епітет – один з основних тропів і вивчається поряд із метафорою, порівнянням та
іншими художніми засобами. За своєю суттю епітет – художнє, образне означення,
яке семантично реалізує атрибутивні значення, по-різному граматично
виражається.
Сучасні погляди на епітет сфокусовані на позиції статусу епітета як образного
означення, якому протиставляється логічне означення. Функціональна роль епітета
полягає у виділенні характерної чи визначальної у певній мовній ситуації
властивості, ознаки предмета, явища, особи, дії чи поняття. У семантиці епітета
наявне оцінне судження про об’єкт або вираження емоційного ставлення до нього.
Крім того, епітетне словосполучення збагачує семантичне поле компонентів новим
емоційним або смисловим відтінком, розширює його. Епітет належить до таких
ознак художньої літератури, за якими визначають стильові напрями, течії,
періоди в історії розвитку літературного процесу.
Про це свідчать і складні процеси епітетовживання письменниками в різний час і
розвиток наукових дискусій з цього приводу. На цьому наголошував, зокрема, і
О.Веселовський, зазначаючи, що „історія епітета є історією поетичного стилю в
скороченому виданні” [31, с.59].
Саме тому питання класифікації епітетів ще досі перебуває в стані розробки, і
не існує єдиного уніфікованого погляду на різновиди епітета як мовного
образного засобу.
Так, О.Потебня у своїй праці „Из записок по теории словесности” виділяв два
типи епітетів: 1) епітети, які мають щось спільне з етимологічним значенням
означуваного слова (пізніше такі епітети мовознавці називатимуть тавтологічними
[31, с.59; 9, с.527]); 2) епітет, який не має нічого спільного з етимологічним
значенням означуваного і береться з нового спостереження за явищем [153,
с.166].
Сучасні дослідники при класифікації епітетів беруть за основу погляди
О.Потебні, виділяючи переважно 2 групи епітетів – постійні (традиційно вживані,
фольклорного чи літературного походження) та індивідуально-авторські (вжиті
оказіонально) [119, с.1235; 120, с.245; 83, с.357; 75, с.58].
В.Жирмунський термінологічно визначив поняття „епітет” у широкому
(загальноприйняте логічне означення) і вужчому розумінні (поетичний епітет),
причому в другому випадку маємо справу зі „специфічними ознаками”, з
„поєднанням новим, індивідуальним”, з „ознакою оказіональною, яка вловлює лише
один із окремих аспектів явища” [83, с.356-357].
Активний розвиток сучасних літературних жанрів спричинив функціонування в
мовознавчих працях таких термінів, як прикрашальний, пояснювальний,
пейоративний, посилювальний епітет тощо [9, с.527; 43, с.209]. Л.Мацько в
енциклопедії „Українська мова” виділяє метафоричні, метонімічні, гіперболічні
та синкретичні епітети, які виникають на основі умовно-образних асоціацій у
сучасній поезії [200, с.161]. Багатоплановість епітета як образного засобу
становить основу для створення нових образів, часто входить до складу інших
засобів (порівняння, метафора), оскільки художньо-означальна роль відігріється
словом не ізольовано, а як членом словосполучення [213, с.359].
Найбільш давні за своїм походженням постійні епітети виступають, за визначенням
О.Веселовського, „несвідомою тавтологією”, яка виникла в результаті
„підновлення реального змісту слова” [31, с.59]. Вони були названі
тавтологічними та стали першим типом класифікації епітетів. До другого типу
вчений включив пояснювальні епітети. Їх основу становить суттєва ознака
предмета або ознака, „яка характеризує його за практичною метою чи ідеальною
досконалістю”. Епітети пояснювального типу поділяються на смислові групи, серед
яких на особливу увагу заслуговують епітет-метафора та синкретичний епітет [31,
с.61].
Дослідження метафоричних епітетів може проходити іншим шляхом, відмінним від
запропонованого О.Веселовським, який пов’язаний із перенесенням логічного
наголосу зі слова „епітет” на слово „метафоричний”. За такої умови метафоричний
епітет буде розглядатися „як певний момент розвитку метафоричного мислення, як
особлива форма вираження метафори, де діють ті самі, що й у метафорі,
закономірності: опосередкування, подібність і конкретизація, але принципи ці
зазнають тут значних змін” [69, с.144]. Якщо головними ознаками метафори є
подібність та опосередкування, то в метафоричному епіт
- Київ+380960830922