РОЗДІЛ 2. ФІНАНСОВА СТАБІЛІЗАЦІЯ ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА
2.1. Вдосконалення тарифної політики в житлово-комунальному господарстві
України
Історично склалося так, що населення безпосередньо сплачувало приблизно 4%
вартості комунальних послуг, а 96% концентрувала держава та компенсувала у
вигляді дотацій комунальним підприємствам. Тарифи для промислових споживачів
були вищими від тарифів для населення, але при цьому не були обтяжливими і не
впливали на конкурентоспроможність продукції. Зрештою, всі ціни були
регульованими і не відбивали ринкових відносин. У процесі впорядкування
ціноутворення, який розпочався у 1994 році, на рівень тарифів впливало два
основних чинники: зростання вартості енергоносіїв та відміна з другої половини
1998 року цінових дотацій з державного бюджету. Сукупний вплив цих чинників
призвів до того, що тарифи для промислових споживачів (на яких перекладалась
некомпенсована різниця між тарифами для населення і реальною вартістю послуг)
перевищували тарифи для населення у 7-20 разів. Це відбивалося на вартості
продукції, яку знову-таки споживало населення. За таких умов виникло протиріччя
між існуючою методикою ціноутворення на комунальні послуги і вимогами
реформування галузі. Реальний рівень діючих тарифів на житлово-комунальні
послуги наведено в додатку В.
В Радянському Союзі і аж до квітня 1999 року в Україні існувала єдина методика
ціноутворення на комунальні послуги: тариф як сума визначених нормативних
витрат встановленої структури при нормативній рентабельності в розрахунку на
одиницю послуги:
,
де:
нормативна собівартість калькуляційної одиниці послуги;
норма рентабельності.
Нормативна собівартість розраховувалась на основі фактичних витрат попереднього
року. Норма рентабельності встановлювалась директивно, при цьому не мало
значення відносно чого вона встановлювалась - відносно собівартості чи вартості
основних засобів (в історії встановлення тарифів були періоди, коли
користувались по черзі то тим, то іншим способом). Тариф, визначений за такою
методикою, був витратним по суті і не стимулював економного використання
ресурсів, інновацій, не враховував коливання ринкових цін, інфляційних
процесів, різних умов господарювання тощо. Така методика стала перешкодою на
шляху розвитку комунального господарства в умовах ринкових перетворень. Виникла
нагальна потреба у розробці нової методики розрахунку тарифів, яка дала б змогу
встановлювати економічно обґрунтовані тарифи на комунальні послуги.
В рамках впровадження проектів, до яких залучалися міжнародні експерти і
автор, вважаємо за доцільне зупинитися більш детально на дослідженнях двох із
таких проектів:
Програма розвитку та інвестицій Запорізького водоканалу – Тарифна реформа
Огляд ціноутворення та регулювання цін на послуги водопостачання і
водовідведення в Україні.
Робота “Програма розвитку та інвестицій Запорізького водоканалу – Тарифна
реформа”, що проводилася компанією “Лондон Економікс” у 1999-2000 рр. на
замовлення Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР), мав на меті
переглянути методологію і процедуру затвердження тарифів Державного
комунального підприємства м. Запоріжжя (ДКПЗ) “Водоканал” з тим, щоб досягти
таких цілей: (1) забезпечення фінансової стабільності підприємства;
(2) забезпечення ефективної роботи підприємства; (3) встановлення доступних для
населення тарифів на комунальні послуги; (4) розробка рекомендацій, які були б
придатними для практичного впровадження.
Серед найгостріших проблем виділено наступні:
Надмірна кількість дублюючих погоджень.
Процедура встановлення тарифів передбачає надто велику кількість погоджень, що
сповільнює цей процес і робить його неефективним. До того ж, обласна державна
адміністрація розглядає запити на перегляд тарифів від 47 підприємств
водопостачання/водовідведення одночасно. Така ситуація сама по собі спричинює
затримки і призводить до неефективності. Крім того, політизація питання тарифів
на житлово-комунальні послуги, переведення їх з економічної площини в
політичну, повністю нівелюють ріст мінімальної заробітної плати, який відбувся
на протязі останнього періоду тричі, а також збільшують заборгованість по
заробітній платі в самій житлово-комунальній галузі (додаток Г).
Встановлення тарифів не стимулює ефективність.
Чинна методологія встановлення тарифів “витрати плюс” не забезпечує фінансової
стабільності комунальних підприємств і не стимулює підвищення ефективності їх
діяльності. Вона не заохочує керівників комунальних підприємств підвищувати
ефективність роботи через зменшення енергоспоживання чи скорочення чисельності
персоналу. При запровадженні методу регулювання шляхом встановлення граничного
рівня ціни підприємство виграє у короткотерміновій перспективі завдяки
збереженню рівня надходжень, планування яких базувалося на більш високих
витратах, за умови, що з часом підприємство зменшуватиме вартість послуг до
запропонованих нормативних величин.
Недоліки ведення бухгалтерського обліку на підприємстві.
Існують певні недоліки в тому, як ДКПЗ “Водоканал” веде бухгалтерський облік,
зокрема в частині обліку безнадійної заборгованості, амортизації та не грошових
платежів. Завдяки тому, що підприємство не створює резерв сумнівних боргів та
не веде облік безнадійної заборгованості, відбувається заниження фактичних
витрат, і вони не відшкодовуються в тарифах. Всупереч загальноприйнятій в інших
країнах практиці, в Україні при обчисленні розмірів тарифів не дозволяється
відносити безнадійні борги до вартості послуг. Амортизаційні відрахування
визначаються згідно з податковим законодавством, виходячи з варт
- Київ+380960830922