РОЗДІЛ 2
Трансформація фінансової діяльності корпорацій розвинутих країн Західної Європи
та Північної Америки під впливом глобалізації
2.1. Фінансова стратегія корпорацій в умовах загострення міжнародної
конкуренції
Найважливішим напрямом забезпечення фінансового розвитку сучасної корпорації є
підтримка конкурентоспроможності, оскільки фінансові показники, що відображають
ефективність та очікувані перспективи діяльності, великою мірою визначаються
конкурентною позицією компанії та реагують на її зміну. Тому корпоративна
фінансова стратегія, як указує О.Плотніков, має спрямовуватись на забезпечення
максимально ефективної діяльності корпорації під жорстким пресингом
конкурентних сил, а кожна з цілей – піддаватися пильному аналізу з точки зору
її реалізації в умовах конкуренції [123, c. 161].
Фінансова діяльність виконує важливу роль у процесі створення корпоративної
конкурентної стратегії, адже будь-яке управлінське рішення ґрунтується на
фінансових розрахунках, а фінансові показники впливають на мотивацію осіб, що
ухвалюють рішення.
Згідно з теорією життєвого циклу традиційно виділяють такі стадії розвитку
бізнесу: зростання, стійкий стан і збір “врожаю”, – яким відповідають певні
стратегічні напрями фінансової діяльності (додаток А) [184, p. 46]. Процес
ухвалення стратегічних фінансових рішень у корпорації, яка реалізує однорідні
продукти за допомогою єдиної маркетингової стратегії, є відносно простим, хоча
він ускладнюється суперечностями між пріоритетами коротко- і довгострокової
ефективності у різних груп впливу, необхідністю вибору між різними ринками,
групами споживачів, технологічними альтернативами тощо.
Але у більшості сучасних корпорацій продукція не є однорідною, при цьому різні
продукти можуть знаходитися на різних стадіях життєвого циклу. Такі корпорації
мають ухвалювати рішення про співвідношення напрямів діяльності, враховуючи
потенціал товарного й грошового обороту, прибутковості кожного напряму, а також
структуру та можливості корпорації, оскільки просте переміщення капіталу не
завжди може забезпечити рентабельність діяльності. Потрібно також визначити
рівень диверсифікації, співвідношення між надійними й ризикованими видами
діяльності, зрілим бізнесом і таким, що зароджується.
Отже, ухвалення рішень передбачає оптимізацію багатокритеріальної цільової
функції, заснованої на впорядкуванні пріоритетів і пошуку компромісу між
різнорідними вимогами [185, c. 45]. При цьому вимоги до оптимальності прийнятої
стратегії правомірні лише на загальнокорпоративному рівні. На рівні окремих
напрямів можливі часткова незбалансованість і тимчасові збитки.
В умовах глобалізації процес прийняття рішень ще більше ускладнюється через
розширення спектра джерел отримання конкурентних переваг, загострення
конкуренції, зростання невизначеності, що порушують загальноприйняті погляди на
економічний розвиток. Оскільки за таких обставин дієвість традиційної моделі
фінансової стратегії значно обмежена та не гарантує досягнення бажаних
результатів, тому корпорації розвинутих країн Європи та Америки розробляють й
упроваджують принципово нові методи діяльності.
Відповідно до принципу ієрархічності, цілі й напрямки діяльності фінансової
підсистеми визначаються роллю, яку вона виконує у функціонуванні
загальнокорпоративної системи. Ускладнення процесу прийняття рішень в умовах
глобалізації викликало необхідність відшукання єдиного критерію оцінки
оптимальності, тому з’явилася нова системоутворююча ідея, згідно якій оцінка
управлінських рішень відбувається на основі їх впливу на вартість корпорації.
Крім того, стратегічні рішення – це переважно рішення з приводу здійснення
інвестицій. Таким чином, можна констатувати, що фінансова стратегія починає
виконувати роль основної підсистеми стратегічної концепції управління. Як
наслідок, в умовах глобального ринку досягнення цілей фінансової стратегії стає
найважливішим стратегічним напрямом, реалізації якого мають сприяти всі інші
цілі й показники, що впливають на ефективність діяльності корпорації, а отже,
також розглядаються як фактори зростання її ринкової вартості (рис. 2.1).
Короткострокові показники пов’язані з поточною ефективністю і допомагають
визначити, як будуть змінюватися темпи зростання та прибуток на інвестований
капітал. Це: показники продуктивності продажів, пов’язані з чинниками, що
сприяють зростанню продажів (ринкова частка, рівень цін); показники
продуктивності поточних витрат, які впливають на собівартість одиниці
продукції; показники продуктивності капіталу, що віддзеркалюють використання
оборотного капіталу, устаткування та нерухомості [186, p. 3–4].
Середньострокові показники допомагають визначати характер розвитку корпорації
на наступні 1–5 років: показники комерційного стану визначають потенціал
збереження або підвищення темпів зростання доходу, відображаючи ефективність
просування продуктів, зміцнення брендів, задоволеність споживачів, рівень
ризику; показники структури витрат вимірюють ефективність управління витратами
на перспективу 3–5 років у порівнянні з конкурентами; показники стану активів
пов’язані з ефективністю управління активами [186, p. 4–5].
Довгострокові стратегічні показники визначають здатність компанії як
підтримувати її поточну діяльність, так і розробляти нові напрями забезпечення
подальшого зростання, а показники організаційного стану необхідні для того, щоб
упевнитися, що компанія має співробітників, знання та культуру для підтримки та
підвищення ефективності своєї діяльності [186, p. 5–6].
Отже, довгострокове зростання вартості корпорації в умовах глобального ринку
вимагає оптимізації не тільки приб
- Київ+380960830922