РОЗДІЛ 2
СУЧАСНИЙ СТАН ВИРОБНИЦТВА М'ЯСА
ВЕЛИКОЇ РОГАТОЇ ХУДОБИ В ЛУГАНСЬКІЙ ОБЛАСТІ
2.1. Стан і розвиток м'ясного скотарства
Тваринництво - це одна з основних, і на сьогоднішні одна із найпроблематичніших галузей сільськогосподарського виробництва в Україні. Від рівня розвитку тваринництва залежить не лише матеріальний рівень тих, хто споживає його продукцію, але значною мірою і рівень життя тих, хто її виробляє.
У Луганській області на початку третього тисячоліття, за даними Держкомстату України, на душу населення споживається близько 25 кг м'яса і м'ясопродуктів, близько 125 кг молока і молочних продуктів і близько 165 штук яєць на рік. П'ятнадцять років тому, у 1990 році, за даними того ж Держкомстату (але СРСР), луганчани на душу населення споживали близько 80 кг м'яса і м'ясопродуктів, близько 380 кг молока і молочних продуктів, і 236 штук яєць на рік (див. табл. 2.1).
Таблиця 2.1
Виробництво та споживання продукції тваринництва
у Луганській області на душу населення
ПродукціяВиробництвоСпоживання1990
Рік2004
ріктемп зростання, %1990
рік2004
ріктемп зростання, %М'ясо всіх видів, кг581831,0802531,3Молоко всіх видів, кг30916252,438012532,9Яйця, шт.24624198,023616569,9
Валова продукція тваринництва (у порівнянних цінах 2000 року) по Луганській області до 2004 року зменшилася в порівнянні з 1990 роком майже в три рази. При цьому виробництво м'яса знизилося в 4,2 рази, виробництво молока - у 2,2 раза, яєць - у 1,2 раза і вовни - у 12,2 раза (див. табл. 2.2).
Таблиця 2.2
Динаміка виробництва продукції тваринництва
у Луганській області
Продукція1990 р.2000 р.2001 р.2002 р.2003 р.2004 р.М'ясо всіх видів
(жива вага), тис. т239,277,346,456,264,757,2Молоко, тис. т887,2318,4351,7377,2383,8398,3Яйця, млн. шт.705,6308,3417,8525,9576,1591,2
Неважко помітити, що найбільше падіння спостерігається саме у виробництві м'яса, а конкретніше - у виробництві м'яса великої рогатої худоби. Але ж саме м'ясне скотарство завжди було основним постачальником м'яса на продовольчі ринки Луганщини. У структурі тваринницької продукції від скотарства одержували понад 50 % м'яса. За споживчими і смаковими якостями яловичина є одним із найцінніших видів м'яса. Вона містить найбільшу кількість білків - 19-20%. Відповідно до науково обґрунтованих норм харчування, кожна людина для підтримки здоров'я на належному рівні повинна за добу споживати не менше 60 г білка тваринного походження. Зараз цей показник в Україні складає близько 20 г, або втроє нижче від норми.
Крім того, від великої рогатої худоби одержують цінну шкіряну сировину. Після забою тварин можна використовувати практично всі продукти: кров, ендокринні залози, з яких виготовляють цінні лікарські препарати, шлунково-кишковий тракт, жирові відкладення на внутрішніх органах. В. Микитюк, П. Березовський, С. Ярошенко й інші автори вважають, що падіння виробництва яловичини - вина не тільки виробників [22; 104; 189]. Воно пов'язано насамперед із проблемами ціноутворення на продукцію скотарства, а також із погіршенням стану справ у рослинництві, комбікормовій, машинобудівній та іншій сферах, які так чи інакше пов'язані з тваринництвом. Ці автори акцентують увагу також і на низькій купівельній спроможності населення. На ці сфери виробник м'яса вплинути ніяк не може, залишаючись наодинці з проблемами, які ставить сучасна ринкова економіка.
При виробництві яловичини насамперед варто визначитися з технологією вирощування і відгодівлі великої рогатої худоби. Відомі такі технології виробництва яловичини:
I. Інтенсивна. Тварини досягають ваги 400-450 кг за 13-14 місяців. Добовий приріст - 1000 г. Найкращі виробничо-економічні показники використання цієї технології отримані на комплексах, які містять до 10 тисяч голів і розраховані на щорічне виробництво 4-5 тис. т яловичини. Затрати праці при цьому складають 5-5,5 люд.-годин. на 1 ц приросту.
Недоліками цієї технології є:
- високий рівень капіталовкладень, використання спеціальних машин і устаткування;
- висока імовірність забруднення навколишнього середовища, поширення інфекційних захворювань, шлунково-кишкових і респіраторних захворювань, травм;
- будь-які збої в годівлі, низька якість фуражу призводить до різкого зниження продуктивності тварин і нерентабельного виробництва яловичини.
З цих причин інтенсивна технологія в нашій країні не використовується.
II. Помірно-інтенсивна. Є основною при виробництві яловичини, тому що вона позбавлена недоліків інтенсивної технології. Вона менш енергоємна і не забруднює навколишнього середовища. У раціоні годівлі збільшена частка сіна, соковитих кормів. Вага тварин 400-450 кг, добовий приріст 750- 800 г. Ця технологія є найкращою для господарств, які мають нестійку кормову базу й у складі земельних угідь яких є природні кормові угіддя. Головним недоліком є підвищення віку зняття з відгодівлі з 13-14 місяців до 16-18 місяців, що у свою чергу призводить до зменшення питомої ваги корів у структурі стада. На 20-30% також знижується порівняно з інтенсивною технологією продуктивність праці.
III. Інтенсивно-пасовищна. Використовується в багатих на природні кормові угіддя районах. Два стійлових періоди тварини припадають на незначні періоди часу (приріст 150-250 г на добу, котрий одержують на дешевих грубих кормах). Між ними - нагул із середньодобовим приростом 800-900 г без використання концентратів.
IV. Традиційна технологія. Вона поділяється на три періоди вирощування тварин - молочний період, дорощування і відгодівля. При цьому середньодобовий приріст великої рогатої худоби становить 200 грамів. За такої продуктивності треба деяких тварин до забійної кондиції відгодовувати 4 роки [152]. Як наслідок - на реалізацію худоба надходить з низькими ваговими категоріями - з живою масою однієї голови, яка не перевищує 350 кг, а іноді й 300.
Постачальником яловичини, крім молочного скотарства,