РОЗДІЛ 2
ІНФОРМАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ ГРОМАДСЬКО - ПОЛІТИЧНИХ СТРУКТУР
2.1. Розповсюдження відомостей про голодомор національно-патріотичними силами
Питання про те, наскільки адекватно західноукраїнська преса відреагувала на голодомор, по-різному розглядалося дослідниками. Чимало істориків твердили, що львівські газети негайно відгукнулися на трагедію, яка відбулася в УСРР. Однак аналіз друкованих засобів інформації суперечить таким висновкам. Весною 1933 р., коли голодомор набрав найбільшого розмаху, преса була досить пасивною, недостатньо уваги приділяючи подіям в УСРР. Ситуація змінилася лише наприкінці травня - після появи в Західній Україні значної кількості біженців, які перейшли польсько-радянський кордон. До того українці, що проживали в Польщі, знали про існування продовольчих проблем в УСРР, однак не усвідомлювали масштабів трагедії: з-за Збруча тривалий час надходили лише поодинокі факти про голодомор.
Ставлення до подій в УСРР кардинально змінили біженці. Громадськість Галичини і Волині приділила належну увагу їх становищу після появи публікації депутата від УНДО С.Барана в "Ділі" 21 травня 1933 р. з аналізом інформації втікачів. Це повідомлення змусило більшість українських газет Польщі не тільки писати про біженців, але й охарактеризувати становище населення УСРР. Улітку 1933 р. вже вся західноукраїнська преса говорила про голодомор. Політичні партії теж відгукнулися на появу інформації про голодомор. Однією з перших відреагувало УНДО, що 24 червня 1933 р. ухвалило резолюцію антирадянського характеру, у якій засудило політику Москви [73].
Кількість публікацій значно збільшилася в липні після розповсюдження даних про самогубство організатора політики українізації М.Скрипника. Під враженням цього повідомлення західні українці активно виступили на захист голодуючих. Українська парламентарна репрезентація (представники УНДО) 16 липня у Львові організувала нараду діячів львівських установ для розгляду ситуації в УСРР. Обговоривши становище на території Радянської України, присутні на зборах представники різних товариств прийняли рішення про заснування комісії, завданням якої було підготувати утворення спеціального комітету для допомоги потерпілим від голоду. Після здійснення організаційних заходів 25 липня було проведено другу нараду, учасники якої проголосили утворення "Громадського комітету допомоги страждальній Україні" [74]. Пізніше назва установи була змінена і вона стала відомою як УГКРУ.
Остаточно не з'ясоване питання про кількість організацій, які входили до складу цього комітету. А.Жук, опираючись на повідомлення преси, зауважив, що на нараді 25 липня були присутні 48 представників від 44 українських установ [75]. Однак у відозві комітету під назвою "Биймо у великий дзвін на тривогу!", яку опублікували львівські газети в серпні 1933 р., поставили підписи представники 35 організацій [76]. Тому інколи в історичній літературі називають також і останню цифру при встановленні кількості товариств, що ввійшли до УГКРУ. В оригіналі відозви цього комітету поставили підписи 42 представники українських політичних, економічних, освітніх, наукових організацій [77].
Головою УГКРУ обрали лідера УНДО Д.Левицького. Для проведення поточної роботи утворили Діловий комітет, який також очолив представник цієї партії редактор "Діла" В.Мудрий. Таким чином, керівні посади УГКРУ зайняли члени центристської політичної сили, які й здійснювали більшість заходів антирадянського спрямування [78]. УНДО надавало Діловому комітету інформаційну й фінансову підтримку, партійні кошти витрачалися на проведення антирадянських заходів [79]. Це дало привід пресі інших політичних сил твердити про те, що цей комітет відображає позиції лише однієї партії, а не всього українського населення, яке проживало в той час у Польщі.
Засновники УГКРУ прагнули об'єднати представників усіх середовищ для організації заходів на підтримку голодуючих. Метою утворення комітету було добитися проведення спільних дій. Проте партійні протиріччя інколи перешкоджали об'єднанню українців. Лише маловпливові політичні утворення приєдналися до УГКРУ. Скажімо, відозву комітету, прийняту 25 липня, підтримав УКС, який не займався дієвою партійною роботою. До складу УГКРУ ввійшли також представники емігрантських організацій у Львові. Щоправда, їх участь в акції протесту перешкодила представнику іншої клерикальної структури - УНО - увійти до комітету. О.Назарук, один з ідеологів цієї партії, прагнув кооптувати її до складу УГКРУ. Однак проти цього виступили А.Жук і В.Дорошенко. Вони перебували в поганих особистих стосунках з О.Назаруком і погодилися тільки на те, щоб його заступник співпрацював з комітетом [80].
Важливим напрямком роботи УГКРУ став збір відомостей про події в УСРР, а також інформування про це громадськості. Тому в проекті плану діяльності комітету передбачалися заходи щодо розповсюдження даних про голодомор [81]. Хоч не відома дата появи цього документа, але, враховуючи його зміст, можна припустити, що він був прийнятий наприкінці серпня 1933 р. Отже, УГКРУ належить головна заслуга в поширенні відомостей про голодомор серед українців Польщі. Керівник Ділового комітету В.Мудрий спеціально написав книгу "Лихоліття України", яка розкривала ситуацію в УСРР. Осередки УГКРУ й повітові відділи УНДО отримали розпорядження розповсюджувати її серед місцевих жителів [82].
Восени більшість галичан і волинян уже розуміли масштаби трагедії, яка відбулася в УСРР, однак населення багатьох держав світу мало уваги приділяло подіям у Радянському Союзі. Тому в другій половині 1933 р. УГКРУ основну увагу в інформаційній діяльності зосередив на пропаганді української справи на міжнародній арені. Українці Польщі розуміли, що самостійно не зможуть вплинути на позицію радянського керівництва і покладали надії на світову громадськість. Львівська преса неодноразово вказувала на важливість залучення міжнародних чинників до роботи по порятунку голодуючих. Українці Польщі намагалися при допомозі громадс