РОЗДІЛ 2
ІСТОРІЯ ТА ПРОБЛЕМАТИКА БОТАНІЧНИХ
ДОСЛІДЖЕНЬ ДЕПРЕСІЙ ЛІВОБЕРЕЖЖЯ НИЖНЬОГО ДНІПРА
Перші ботанічні дослідження та флористичні огляди подів приурочені до території
Біосферного заповідника «Асканія-Нова» – Великого Чапельського поду та поду
ділянки «Старої», заповіданої у 1898 р. Після остаточного закріплення в натурі
заповідного степу бароном Ф.Е. Фальц-Фейном, його флору почали активно
обстежувати та гербаризувати С.А. Мокржецький (1898), Й.К. Пачоський
(1902-1923), О.С. Дойч та О.А. Яната (1913-1929), С.А. Дзевановський
(1923-1927), М.С. Шалит (1924-1930), Н.О. Десятова-Шостенко (1926-1930), Н.Т.
Осадча (1929-1932), Н.Т. Нечаєва (1929-1933), З.Т. Ізвєкова (1937-1941) та ін.
Але, флористична колекція, зібрана до 1941 р., була втрачена під час Великої
Вітчизняної війни, про що зазначалось у повідомленні Радінформбюро (1944).
Збереглись тільки дублікати цього періоду [146, 147]. Окремі зразки
Й.К. Пачоського, О.А. Янати, С.А. Мокржецького, С.А. Дзевановського,
М.С. Шалита, Ф.Я. Левіної, що зберігались у Природничо-історичному музеї
Таврійського губернського земства були передані до фондів гербарію Таврійського
національного університету ім. В.І. Вернадського (SIMF) [210, 43]. Частина
гербарних зборів Й.К. Пачоського з території заповідника (104 зразки)
зберігається у Херсонському краєзнавчому музеї (KHEM) [26, 79, 107]. У іменній
колекції Й.К. Пачоського «Флора Таврії» та «Херсонська флора», що зберігається
у MSUD, збори з Асканії-Нова представлені 62 гербарними аркушами [249, 282].
Поновлення гербарного фонду було розпочато у 1947 р. В.М. Понятовською
(1947-1949), а продовжено М.А. Рєщіковим (1949-1950), Є.І. Коротковою
(1950-1953), І.О. Щипановою (1960-1964), В.Г. Водоп’яновою (1966-1970,
1975-1980), Є.П. Ведєньковим (1966-1970, 1986-1987), А.М. Красновою (1981),
Л.Д. Єлоновою (1987-1990), К.Є. Голованьовою (1981-1985) та ін. [132, 148].
Усупереч тривалій історії дослідження подів, матеріали про флору цих урочищ є
дуже обмеженими. У багатьох працях флористичні дані подаються попутно і часто
супроводжуються примітками типу: «Не перечисляя всех замеченных нами растений,
мы приведем только наиболее интересные…» [3, с. 195]. Уривковий і стислий
характер переважної більшості повідомлень дозволяє сформувати хіба що загальне
уявлення про подову флору. Її об’єм та структурні особливості представляють
собою чималу білу пляму у загалом ботанічно-освоєній степовій зоні півдня
України.
Пріоритетним об’єктом у флористичних та фітоценотичних дослідженнях степової
зони була флора типового, плакорного степу. Подові урочища з інтразональними
фітоценозами перебували переважно поза площиною активних ботанічних пошуків. З
іншого боку, ретроспективний аналіз та інвентаризація подової флори за
існуючими літературними даними ускладнюються та частково знецінюються тим, що
більшість подів, досліджених у ХІХ-ХХ ст. тепер розорані, їх природний
рослинний покрив знищено безповоротно. Звичайно, актуальними лишаються класичні
зведення стосовно подів охоплених територією Біосферного заповідника
«Асканія-Нова».
Інвентаризацію судинної флори асканійського степу започатковано агрономом
Ф. Теецманном [319, 422], що протягом 1832-1843 рр. служив за контрактом
управителем колонії герцога Фердинанда Ангальт-Кетенського. Ф. Теецманн зібрав
гербарій з обох герцогських ділянок (Асканії-Нова та Дофіно). У його списку –
250 таксонів; у т.ч. типово подові компоненти: Gratiola officinalis, Scirpus
lacustris, Beckmannia eruciformis, Alopecurus pratensis, Butomus umbellatus,
Lotus angustissimus, Myosurus minimus, Lythrum thymifolia, Utricularia
vulgaris.
Публікації Ф. Теецманна були фактично забуті. У перекладі оригіналу
Ф. Теецманна, опублікованого у 1845 р. у Санкт-Петербурзі – «Про
південно-російські степи та про маєтки герцога Фердинанда Ангальт-Кетенського,
що знаходяться у Таврії» [319, c. 121] за редакцією О.А. Янати зазначено:
«Навіть такому старанному дослідникові флори Асканії-Нова як Й. Пачоський ця
праця була відома досі тільки своєю назвою, але не була ним знайдена та
використана як первісне літературне джерело для флори Асканії-Нова, а разом, і
причорноморських степів. Не зробили цього й інші дослідники Асканії. А тим
часом... Ф. Теецманнова праця хоч і давнє, але солідне джерело...». Суть
пріоритету Ф. Теецманна полягає у застосуванні кількісних методів оцінки
рослинного покриву степу. Ф. Теецманном було замальовано у масштабі профіль
вертикальної будови рослинності Великого Чапельського поду, а методом квадратів
– горизонтальну структуру травостою, проаналізовано зразки укісної маси,
зібраної на площинах певного розміру у різних біотопах. У списку флори було
показано числову характеристику поширеності кожного виду. До сьогодні список
Ф. Теецманна – єдиний у своєму роді [6, 140].
Характеризуючи рослинність Великого Чапельського поду у 1912 р., В. Альохін [4]
констатує, що рослинність поду, кількість води у ньому, його заболоченість –
усе це практично щороку змінюється. Після тривалого часу панування одного типу
рослинності, при зміні умов зволоження, з’являється інша, часто протилежна за
своїми параметрами (степова – болотна). Причиною цього є «територіальний
симбіоз» багатьох формацій, причому, у певний момент часу тільки одна з
формацій перебуває в оптимальних умовах. Головний фактор, що детермінує
загальний стан поду та його рослинності, це кількість снігу зимою: «Две зимы с
различным количеством снега, и под представляет две совершенно различные
картины... Дожди здесь не играют решающего значения» [3, c. 204].
З початку ХХ століт
- Київ+380960830922