РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
Це дослідження виконане на базі санаторію „Синяк” в Закарпатській області та у
відділенні патоморфології ДУ «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології АМН
України» (директор – академік АМН України Ю.Г.Антипкін).
У процесі виконання поставлених завдань в санаторії обстежено 166 дітей, з них
- 124 дитини віком від 8 до 16 років з різними формами хронічних гастритів та
гастродуоденітів і 42 практично здорових дітей. Всі діти пройшли повне клініко
– інструментальне обстеження в стаціонарних умовах за 1-3 місяці до санаторного
лікування.
При поступленні на реабілітаційне лікування до санаторію „Синяк” дітям з ХГ та
ХГД та їх батькам було запропоновано заповнити анкету, котра складалась з
питань, що стосувались дитини та її сім’ї, умов проживання, спадкового анамнезу
та анамнезу життя. Великої уваги приділялось анамнезу захворювання: коли
розпочалось захворювання, коли було останнє загострення, скільки тривало, у
чому проявлялось, яке хворий отримував лікування, скільки загострень за
останній рік, чи проходив антигелікобактерну терапію. Анкетування дозволило
провести аналіз перебігу різних форм ХГ та ХГД, дослідити частоту загострень
залежно від форми захворювання та інфікованості Н.рylori, визначити вплив
антигелікобактерної терапії на час виникнення загострення.
Верифікацію діагнозу проводили на підставі комплексного клінічного та
лабораторно-інструментального обстеження. Оскільки єдиної класифікації, котра б
вміщувала морфологію та клініку немає, у своїй роботі для верифікації
морфологічного діагнозу гастриту, ми користувались максимально адаптованою до
МКХ Х модифікацією з „Сіднейської класифікації” 1996 року [180,181,210].
За цією класифікацією, хронічні гастрити (ХГ) розділяються на три гістологічні
типи: неатрофічний, в етіології якого основна роль відводиться НР; атрофічний,
котрий вважається автоімунним, та особливі форми (еозинофільний,
гранулематозний, реактивний, лімфоцитарний та гіпертрофічний). За топографією
хронічний гастрит буває антральний, фундальний та пангастрит (дифузний).
Ендоскопічно оцінюються такі ознаки патологічного процесу: набряк, еритема,
наявність афт, ерозій, гіперплазії, судинну реакцію, геморагії.
Морфологічно в гістологічному біоптаті нами оцінювались наявність запалення,
активність гастриту (відсутня, помірна, значна), наявність та вираженість
атрофії та кишкової метаплазії. Про запалення свідчило наявність в препараті
інфільтрації власної пластини епітелію клітинами лейкоцитарного ряду.
Активність гастриту оцінювалась напівкількісно за ступенем інфільтрації
лейкоцитами, як поліморфно-ядерними клітинами, так і мононуклеарними. За
ступенем розрізняють слабку, середню та сильну активність гастриту. Наявність в
одному валику 1-2 плазмоцитів розцінювалось як хронічне запалення.
. При постановці діагнозу ХГ та ХГД використовували класифікацію хронічних
гастродуоденітів А.В.Мазурина (1984), яка затверджена для користування в
педіатрії і, на наш погляд, найбільше відповідає вимогам практичної медицини
[99]. Для відображення клінічної картини використані такі розділи класифікації
як фаза захворювання: загострення, неповна клінічна ремісія, повна клінічна
ремісія, видужання; а також стан шлункової секреції: підвищена, нормальна,
знижена.
Для оцінки стану слизової оболонки верхніх відділів шлунково-кишкового тракту
всім пацієнтам проводилася фіброезофагогастро-дуоденоскопія за допомогою
фіброскопа фірми „Olympus”(Японія).
На даний час ендоскопічне обстеження є найбільш точним методом діагностики
захворювань органів шлунково-кишкового тракту, який дозволяє проводити
візуальне та гістологічне дослідження слизової оболонки шлунку, стравоходу,
дванадцятипалої кишки у дітей [226].
Під час дослідження проводили макроскопічну оцінку стану слизової оболонки
стравоходу, шлунку та ДПК, фіксували різні моторно-евакуаторні порушення
верхнього відділу травної системи (ГЕР, ДГР). Хронічні захворювання органів
гастродуоденальної зони у дітей мають конкретні ознаки, які вже при візуальному
обстеженні у більшості випадків дають можливість поставити діагноз
захворювання. Для постановки діагнозу „поширений гастрит” підставою були такі
ендоскопічні ознаки, як набряк слизової оболонки шлунку, значна кількість слизу
на її поверхні, дифузна або вогнищева гіперемія слизової оболонки, її рихлість,
легка ранимість. Для хронічного антрального гастриту характерною ознакою є
наявність гіперпластичних та атрофічних змін слизової оболонки антрального
відділу шлунку, що надає слизовій оболонці вигляд „булыжной мостовой”.
Характерним для хронічного субатрофічного та атрофічного гастриту є наявність
ділянок атрофії слизової оболонки, де вона блідого забарвлення, з добре
видимими кровоносними судинами. При ерозивному гастриті на слизовій оболонці
шлунку розташовані ерозії [207].
Ендоскопічне дослідження дає змогу виявляти дуоденально-гастральний рефлюкс,
ознаками якого є наявність жовчі в цибулині дванадцятипалої кишки та в шлунку,
та шлунково-стравохідний рефлюкс, про наявність якого свідчать зміни (гіперемія
та набряк) слизової оболонки нижнього відділу стравоходу – катаральний
езофагіт.
Під час езофагогастродуоденоскопії у частини дітей, за згодою батьків дитини,
які обстежувались, проводили біопсію слизової оболонки шлунку, з подальшим
гістологічним дослідженням. Підставою для проведення біопсії слизової оболонки
шлунку була необхідність визначення ефективності ерадикаційної терапії,
процесів репарації СО шлунку в різні терміни після загострення ХГ та ХГД. За
згодою батьків, дітям, після включення до реабілітаціїної
- Київ+380960830922