РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ УКРАЇНОМОВНОЇ
ЛЕГАЛЬНОЇ ПЕРІОДИКИ
2. 1. Видання в Генеральній Губернії
Напад Німеччини на Польщу 1 вересня 1939 р., який став початком Другої світової війни, втягнув українців в процес найжорстокішого протистояння у світовій історії. Воєнні дії вересня 1939 р. закінчилися крахом Польської держави. Її територію поділили між собою Німеччина і Радянський Союз. Уже 12 жовтня Гітлер підписав розпорядження про створення на підлеглій німцям польській території т. зв. Генеральної Губернії, до якої увійшли західні українські землі: Лемківщина, Холмщина, Підляшшя і частина Посяння. На цих землях проживало понад 500 тисяч українців [404, с. 71].
Польські землі, не включені безпосередньо до складу німецької держави, було поділено на чотири області (дистрикти): Краків, Люблін, Радом, Варшава, які у свою чергу поділялися на повіти і міські повіти. 1 серпня 1941 р. до Генеральної Губернії як п'ятий дистрикт була включена Галичина. Відповідну інформацію українська преса друкувала у спеціальних "надзвичайних виданнях" [132, 1941, 1 серпня; 2, 1941, ч. 5]. Згідно з § 4 закону генерального губернатора від 1 серпня 1941 р. урядовою мовою стала німецька, а українська і польська - "допущеними". Всі законодавчі акти мали оголошуватися цими трьома мовами (§ 5).
Потреба створення єдиного репрезентативного органу українців стала причиною проведення першої конференції представників окремих комітетів, що відбулася у середині жовтня 1939 р. в Кракові. Однак тільки 4 травня 1940 р. відділ справ населення і суспільної опіки дозволив оформлення організації українського життя у формі допомогових комітетів, а на початку червня цього року німецька влада затвердила статут для центрального осередку, що отримав назву Український Центральний Комітет. Перебіг цих подій відображено у звіті "Як дійшло до створення Українського Центрального Комітету" [116, 1942, ч. 66]. Важливість створення УЦК перш за все полягала у можливості мати єдину репрезентативну установу, яка б організовувала життя українців і представляла та захищала (наскільки це було можливо у реаліях окупації) інтереси української нації перед владою. З серпня 1941 р. у Львові існував Український краєвий комітет, що поширив свою діяльність на всю Галичину. "З днем 1 березня 1942 р. наступило остаточне оформлення одного керівного організаційно-диспозиційного осередка для всього організованого українського життя в Генеральній Губернії", - повідомили українські часописи, серед них і "Вісник УЦК" [38, 1942, ч. 3: Координація нашого зорганізованого життя в Генеральній Губернії]. Цим осередком став Український Центральний Комітет у Кракові під керівництвом В. Кубійовича (голови), К. Паньківського (заступника), В. Глібовицького (генерального секретаря).
Керівництво УЦК прагнуло виконувати посередницькі функції між гітлерівською владою і українським народом. Їм це не завжди вдавалося, бо завдання німецької адміністрації полягало не у налагодженні співпраці, а в забезпеченні якнайповнішого використання матеріальних та людських ресурсів окупованої землі. Німецька влада розглядала Галичину як резервуар дешевої робочої сили і сільськогосподарський придаток Німеччини. І все-таки позитив роботи УЦК засвідчує організація різноманітних допомогових акцій для різних верств українців, що сприяло їх виживанню. "Охорона народу перед небезпеками, що внаслідок кожної війни загрожує його фізичному існуванню, та його моральній силі, це завдання, що саме поставив перед собою Український Центральний Комітет в теперішній грізний час", - наголосив В. Кубійович у статті "Час великої проби" [289, 1943, ч. 3].
Значну кількість обмежень окупаційна влада встановила і для функціонування українських газет та журналів, що легально видавалися на території Генеральної Губернії. Процес цензурування став основною умовою їх існування. 7 квітня 1940 р. "Краківські вісті" під заголовком "Культурна діяльність у Генеральному Губернаторстві" надрукували наказ від 20 березня цього року, який зробив підконтрольною роботу у сфері культури, зокрема і преси [116, 1940, ч. 26].
6 вересня "Краківські вісті" подали інформацію про обов'язковість реєстрації працівників культури, серед них - журналістів і видавців. Після 1 грудня 1940 р. заборонялося працювати у сфері культури без дозволу губернатора дистрикту. Крім цього, пропагандистський відділ залишав за собою право давати певні вказівки щодо виконання такої роботи. Для пресових органів це означало жорстку цензуру [116, 1940, ч. 87: Реєстрація всіх культурних діячів].
Обмеження в свободі преси вводилися постановою від 5 вересня 1940 р. У ній чітко окреслювалися вимоги до змісту, умови видавання, форма продажу і поширення періодичних видань. Це підтвердив і "Розпорядок про видавання і продаж друкарських творів", який містив постанови уряду стосовно видавничої діяльності у дистрикті Галичина. Їх суть зводилася до основного постулату: "На видання, віддання до друку і поширення всякого роду друкарських творів, що появляються періодично або неперіодично, треба мати дозвіл" [132, 1942, ч. 94]. Такий дозвіл надавав керівник відділу народної освіти і пропаганди. Основний нагляд за періодичними виданнями здійснював шеф преси, який особисто цензурував центральні часописи. За повітовими газетами наглядала місцева влада - спочатку військова, пізніше цивільна. Так, у § 16 "Постанови для міста Жовкви і Жовківського повіту" наголошувалося: "Преса і кожний друк публичного характеру підлягає цензурі. Перед відданням до друку треба манускрипти предкладати цензурі. Місце цензури находиться при Команданті становища" [82, 1941, ч. 5]. Проходження цензури міг відображати і відповідний напис у логотипі, наприклад "Любачівських вістей", - "Через орткомандо цензуровано" або "Цензуровано через староство".
Першим україномовним легальним виданням, що з'явилося на території Генеральної Губернії, став універсальний тижневик "Холмські вісті" (1939 - 1940), його перше число вийшло 17 листо