РОЗДІЛ 2
ДУХОВНИЙ ЗЛАМ ТВОРЧОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ В РАМКАХ НОВОГО КУРСУ ВЛАДИ
2.1. Творча праця в нових політичних умовах
Прихід до влади М.С. Хрущова не означав кінець тоталітаризму, хоча перші
зрушення в політичному курсі стали помітні вже наприкінці 1953 р. Незважаючи на
те, що перші запроваджені реформи стосувалися політичної сфери, все ж
реабілітація незаконно репресованих на початку правління М. Хрущова свідчила
про наближення «відлиги» в усіх сферах життя держави і діяльності партії.
Наступним і самим значущим кроком у десталінізації України став виступ
М.С. Хрущова з критикою культу особи на ХХ з’їзді КПРС у лютому 1956 р. Це
стало поштовхом для сподівань на подальший курс лібералізації. Творчу еліту
України в нових політичних умовах починає турбувати національне питання.
Слід підкреслити, що так звана «відлига» була викликана не лише особистим
бажанням М. Хрущова чи збігом обставин. Змін вимагали зовнішні обставини: Захід
на цей час вступав в еру тотальної модернiзацiї, пов’язаної з розвитком
науково-технічної революції. «Змагання» двох систем вимагало нових темпів,
нових iмпульсiв у розвитку радянського суспільства, прискорення економічного
розвитку, підвищення соціальних стандартів. Саме тому в інтересах
самозбереження тоталітарної системи було проведене реформування певних її
компонентів i структур; номенклатурний апарат звільнився від тягаря
надцентралiзму, майже повної самоiзоляцiї системи. До цього, на нашу думку,
додавалися суто суб’єктивні прагнення частини партiйно-державної бюрократії,
зацікавленої в змінах, які б розширили сферу її компетенції за рахунок усунення
від влади представників сталінської епохи. Так, на думку М. Руденка,
народженого на Луганщині філософа і письменника, сам М.С. Хрущов «на тлі величі
та слави», яку мав Й. Сталін, був не в змозі здобути бажаний авторитет, тому
йому необхідно було розвінчати культ особи Сталіна частково задля
самоствердження [178; 235].
Парадокс ситуації полягав у тому, що процес викриття «культу особи» відбувався
в цілому за канонами системи, яку будував сам Й. Сталін. Партiйно-бюрократична
система функціонувала вправно, виконуючи вказівки верхів, збереглися всі
iдеологiчнi шаблони. Розпочалась «десталiнiзацiя по вертикалi» – автоматичне
під шаблон засудження «культу особи» всіма партiйними й iдеологiчними
структурними одиницями, яке поширювалось від центру до периферії. У пресі одна
за одною з’являлись вiдповiднi статтi й огляди, iсторики викривали злочини
сталiнiзму фактами, знайденими у відкритих архівах. При цьому слiд зауважити,
що процес десталiнiзацiї суспiльного життя в Українi, а особливо в Донбасі
розгортався значно повiльнiше, ніж у центрi, наприклад, із запізненням
з’являлися статтi у пресi в «дусi рішень ХХ з’їзду», зміст критики був
стриманіший. Зміни торкалися переважно сфери культурного життя, а в галузi
iдеологiї та полiтики вони не виходили за межi вказiвок центру і були сповненi
протирiч. Подiбна позицiя українського керiвництва зумовлювалась традицiєю, що
встановилася в умовах командно-адмiнiстративної системи, керівники на місцях
вбачали у критичному виступi на адресу центральних органiв влади «відхилення
від генеральної лiнiї» і остерігались перевищити дозволений партійною верхівкою
ліміт критики.
Саме через таку непослідовність у програмі керівництва у своєму досліджені роки
правління М.С. Хрущова – 1953-1964 рр. – визначаємо як період контрольованого
лібералізму. Під контрольованим лібералізмом розуміємо певне розширення
політичних, економічних, соціальних і культурних свобод, на чому наголошували
керівні органи, але зміни здебільшого не несли глибинного характеру. Основними
тенденціями залишалися посилення концентрації влади в Москві, зміцнення
централізму, а з 1959 р. – асиміляція і русифікація всіх народів СРСР і,
зокрема, українського.
Обмеженість та непослідовність процесів десталінізації виявлялась у багатьох
фактах. Наприклад, поза реабілітацією, яка мала місце за правління М. Хрущова,
залишилися всі, хто був так чи інакше пов’язаний зі звинуваченнями у
«нацiоналiзмi». Привертає особливу увагу в цьому контексті те, що процес
реабiлiтацiї жертв сталiнських репресiй супроводжувався новими полiтичними
репресiями в країні. В Українi в цей час здебільшого на закритих судових
засіданнях судили людей за «антирадянську нацiоналiстичну пропаганду» в
Тернополi, Чернiвцях, Луцьку, Днiпропетровську, Рiвному, Луганську, Сумах тощо
[164; 529]. Звинувачення, як правило, були сфальсифiкованi або перебiльшенi:
так, судили за необережно сказане слово, за зберігання недозволеної літератури
i т. д. Протягом 1954-1959 рр. в Україні було притягнено до судової
вiдповiдальностi i піддано іншим формам переслідувань за «антирадянську
дiяльнiсть» близько 3,5 тис. чол. Можна також навести факти поверхневого
реформування в політичній і державній сферах. Так, уже у липні 1956 р.
Сталінський район Львова рішенням Президії Верховної Ради УРСР приєднали до
Ленінського [137; 70], а у Донбасі однойменне з прізвищем Й. Сталіна місто
існувало до 1961 р.
Національне питання в плані звільнення нації і надання їй рівних прав було
вирішене ще у 1917 р., тому тепер можна було говорити про їх розвиток і розквіт
в складі СРСР. Сумнів у цих постулатах розцінювався як прояв «буржуазного
націоналізму». Наголошення на посилення дружби з Україною, яку нові партійні
лозунги визначали як «другу серед рівних», відбулося у 1954 р. під час
святкування 300 річчя Переяславської угоди, коли рішенням ХХІІ з’їзду партії
Україні було передано Крим. Для пасивних в націон
- Київ+380960830922