Розділ 2
СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕМОКРАТИЧНО-РАДИКАЛЬНОЇ ПАРТІЇ ТА ЇЇ ДІЯЛЬНІСТЬ (КІНЕЦЬ ХІХ СТОЛІТТЯ - 1908 РІК)
Широка політизація українського національного руху на межі ХІХ - ХХ століть як на Заході, так і на Сході України супроводжувалася його диференціацією на соціалістичний та буржуазно-демократичний напрями. Більш правих за буржуазну демократію політичних сил українське суспільство на той час ще не витворило, що було зумовлене його тогочасною соціальною структурою, яка, в свою чергу, визначалася колоніальним становищем українських земель.
Буржуазно-демократичний напрям у Наддніпрянській Україні ґрунтувався на ліберально-демократичному громадівському рухові й "земській опозиції" другої половини ХІХ століття і був представлений переважно українською інтелігенцією, яка шукала шляхів національного та політичного визволення українського народу й не знаходила його в ідеології російського визвольного руху. Основна частина української буржуазно-демократичної інтелігенції й оформилась 1897 р. у Загальну українську організацію - попередника Української демократично-радикальної партії (УДРП).
Варто наголосити, що біля ідейних і організаційних витоків Загальної української організації стояв видатний український громадсько-політичний діяч М.Драгоманов. Однак, неодноразово підкреслюючи вагомий вплив українського мислителя на формування ідеології ЗУО - УДРП, її представники майже не торкалися питання причетності М.Драгоманова до організаційного зародження партії, оскільки він був задіяний у цій справі не безпосередньо, а через свого однодумця та представника у Наддніпрянській Україні Миколу Ковалевського.
Задовго до утворення 1897 р. Загальної української організації у російській Україні на базі частини гуртків української інтелігенції - громад - постають політичні осередки прихильників М.Драгоманова. За твердженням одного з найбільш впливових діячів УРДП П.Чижевського, такі осередки з'явилися ще у 70-их рр. ХІХ ст. і саме вони стали основою майбутньої УДРП140. Із свідченнями П.Чижевського перегукуються зізнання на допиті в НКДБ УРСР у 1945 р. іншого лідера партії М.Славинського. Він показав, що з 1888 р. входив до складу "радикально-демократичних груп", які зорганізував на Великій Україні представник М.Драгоманова М.Ковалевський141. Імовірно, однією з таких організацій був заснований ще 1882 р. у Петербурзі студентами місцевих вищих шкіл гурток під назвою "українські соціалісти-федералісти", який діяв до 1888 р.142 "Соціалісти-федералісти" вважали досягнення ідеалів соціалізму справою далекого майбутнього і намагалися діяти в напряму встановлення в Російській імперії політичних свобод143. Як стверджує П. Гайдалемівський, значна частина членів цього гуртка влилася згодом до УДРП144.
За спогадами Є.Чикаленка, М.Ковалевський разом із В.Мальованим та Є.Борисовим здійснив невдалу спробу заснувати на базі таких організацій і "радикальних громад" "Українську радикальну партію" ще у 80-их роках145. Написаний В.Мальованим проект програми партії передбачав у політичній сфері - досягнення "більш-менш правового стану", в економічній сфері - ґрунтовні реформи. Докорінна зміна існуючого соціально-економічного ладу теж уявлялася автором проекту програми, як і "соціалістами-федералістами", справою віддаленого майбутнього146.
Новий імпульс в організаційний та ідеологічний розвиток "радикально-демократичних" громад унесло утворення 1890 р. у Галичині під впливом ідей М.Драгоманова Русько-української радикальної партії. Оскільки Велика Україна, за визначенням Особливого відділу Департаменту поліції, була пов'язана "тисячами невидимих ниток" із Галичиною147, то події в останній істотно вплинули на процес становлення попередників УДРП. За словами П.Стебницького, з 90-их років ХІХ століття молодші верстви української інтелігенції "вже виразно нахиляються до галицького радикалізму. Починаються розмови про потребу ширшого гуртування свідомих українців для політичної роботи. Після перших частинних спроб така організація була створена в 1897 р."148
За О.Лотоцьким, основу майбутньої Загальної української організації становили "радикальна течія" М.Ковалевського та "поміркованіша" частина громад на чолі з О.Кониським, Т.Рильським і І.Лисенком149.
Ініціаторами скликання всеукраїнського з'їзду громад, який і започаткував Загальну українську організацію, виступили В.Антонович та О.Кониський150. Із цією метою вони у першій половині 1897 р. об'їхали Україну й запрошували на з'їзд представників громад151. Отже, Загальна українська організація постала зусиллями насамперед цих двох видатних діячів. Однак, за твердженням О.Лотоцького, ідейний та організаційний провід у ній належав саме В.Антоновичу152.
"Стара громада", членами якої у свій час були засновники Загальної української організації, негативно сприйняла появу останньої. Як згадує С.Єфремов, старогромадівці, зокрема Я.Шульгин, говорили йому, що В.Антонович та О.Кониський заснували Організацію на противагу "Старій громаді" з метою зберегти свій вплив і авторитет153. Сам же С.Єфремов вважав, що В.Антоновича й О.Кониського спонукало вдатися до організації громадських сил на Великій Україні у формі Загальної української організації їх розчарування у галицькій політиці154.
На з'їзд, що відбувся у Києві 1897 р., з'їхалися представники всіх існуючих громад - цих єдиних стійких організаційних структур українського руху. Із Галичини як гості прибули письменник О.Маковей та професор Р.Смаль-Стоцький155. Робота з'їзду проходила в трьох секціях: культурно-просвітницькій, економічній і політичній. На засіданнях політичної секції, що відбувалися у помешканні М.Лисенка, найактивнішим виявився М.Ковалевський. Узагалі на з'їзді проявилися дві течії: одна - на чолі з О.Кониським - поміркована, друга - лідером якої був М.Ковалевський - радикальна. "Боялися, що між цими двома давніми супротивниками виникне сварка, - згадує учасник з'їзду, представник Кубані С.Ерастов. - Але помилилися. Вони сперечалися, але відносини були цілком ко
- Київ+380960830922