РОЗДІЛ 2
ТРАНСПОРТНИЙ КОМПЛЕКС РЕГІОНУ ТА ЙОГО ЗНАЧЕННЯ
В ЕКОНОМІЦІ
2.1. Сутність транспорту як елементу господарських зв'язків
Транспортна система України за складністю координації задач, що стоять перед нею, за різноманіттям та чисельності зв'язків з всіма без виключення галузями господарства, за кількістю зайнятих у виробничому процесі, та й за іншими сторонами свого функціонування не має аналогів у господарській діяльності. Таке положення транспортної системи потребує як визначення перспектив його збалансованого розвитку, так і економічного аналізу ефективності функціонування транспортного процесу, так як помилки неодмінно спричиняють колосальні матеріальні збитки, порушення ритму в роботі підприємств.
Незрівнянно зростає роль та значення транспорту в міждержавному сполучені. Відомо, що чим глибше диференціація та спеціалізація виробництва, тим більше значення має транспорт як матеріальна основа взаємодії окремих галузей, регіонів, держав, континентів.
З одного боку, транспортна система створює умови для самостійності регіонів та держав, а з іншого, поєднує регіональні та державні економічні системи. Це є загальною рисою транспорту як складової національного господарства.
Стратегічний розвиток територіально-промислових комплексів, освоєння природних ресурсів, агропромислового комплексу пред'являє особливі вимоги до перевезень. Так, інтенсифікація промислового виробництва, поглиблення спеціалізації та кооперації потребує значного збільшення перевезень вантажів та пасажирів різними видами транспорту. Це, насамперед, стосується забезпечення промислових підприємств сировиною, комплектуючими та напівфабрикатами. А по-друге, це - відправка готової продукції споживачам як на рівні регіонів, так і в міжнародному сполученні.
Не меншої ролі і значення набули перевезення в агропромисловому комплексі, починаючи з перевезень добрив, пального, техніки та насіння і кінчаючи вивезенням урожаю з ланів, а також перевезеннями готової продукції сільського господарства в міста і інші держави. Транспорт є важливішим фактором економічного розвитку будь-якої держави. Тому дослідження особливостей та виявлення тенденцій у розвитку транспорту має сенс для визначення факторів, що впливають на підвищення ефективності галузі, досягнення нею такого рівня, щоб сприяти економічному розвитку країни взагалі. Транспортна галузь є однією з елементів економічної державної системи на макрорівні, тому існує і зворотній вплив макрофакторів на стан транспорту.
Соціально-економічне становище України залишається досить складним і оцінюється як кризове, тому що залишається низькою ділова активність у промисловості, сільському господарстві, у будівництві і на транспорті. Науково-технічна діяльність стала непопулярною й низькооплачуваною, майже недієздатною виявилася інвестиційна політика, дефіцит бюджету став хронічним, істотно погіршився життєвий рівень більшості громадян України.
В умовах, що склалися, різко знизилася керованість економіки країни. Протягом усього періоду реформування мала місце багаторазова від'ємна невідповідність намічених і реально досягнутих значень показників, що характеризують функціонування і розвиток економіки України, у тому числі транспорту.
В період 1994-1996 років темпи скорочення виробництва і згортання економічної діяльності у середньому в 1,5 рази були вищі, ніж у 1991-1993 роки. З 1994 року спад виробництва мав загальний характер та зрівнявся своїми розмірами по всіх галузях. За роки кризи (1990-1999рр.) обсяги ВВП скоротився на 59,2 %, промислової продукції - на 48,9 %, сільськогосподарської - на 51,5 %. Скоротився значно обсяг будівництва, де об'єм капітальних вкладень становив у 1998 році менш чверті їх суми у 1990 році. Реальна заробітна плата зменшилася в 3,82 раза. Національний дохід України за роки кризи зменшився в середньому в двічі. Інвестиційна діяльність України практично позбавлена позитивних моментів, внаслідок чого наявним є техніко-технологічна відсталість від розвинених країн, гальмування та різке обмеження процесу економічного відтворення. Були повністю розбалансовані грошова та фінансова системи. Дефіцит державного бюджету покривався грошовою емісією НБУ, що викликало найвищу у світі гіперінфляцію (в 1993 р. вона становила 10256 %). За важливішими узагальнюючими показниками економіка України була відкинута на 20-25 років назад, а по діяльності транспортно-комунікаційної системи - на 30-35 років. 1997-2001 рр. свідчать про довгоплинний характер виявлених негативних тенденцій [1].
Спад промислового і сільськогосподарського виробництва в Україні та низький життєвий рівень населення призвели до скорочення попиту на послуги підприємств транспорту і, як наслідок, до скорочення вантажних і пасажирських перевезень. В результаті обсяг транспортної роботи в Україні суттєво скоротився до рівня 1965-1970 років. Відправка вантажів всіма видами транспорту за період 1991-2001 рр. зменшилась в 2,5-3 рази. Відповідно погіршали практично всі економічні показники діяльності транспортних підприємств: зросла собівартість перевезень, зменшилися капітальні вкладення у транспортну галузь, фондовіддача виробничих фондів, продуктивність праці робітників, збільшилися строки обертання оборотних засобів та ін.
Необхідно зазначити, що темпи падіння обсягу виробництва в останні роки зменшилися, але очікувати значного покращання економічного стану України найближчим часом не слід.
На зниження обсягів виробництва транспорту має вплив також структурні зміни господарського комплексу. Тенденцією в структурних зрушеннях є зміна пріоритетів від важкої промисловості до легкої, а також до переробної. У зв'язку з цим скорочується потреба у перевезеннях значних обсягів руди, вугілля та металу, які здійснював, в основному, водний та залізничний транспорт. Скорочується також транспортування сировинних вантажів, але можливе зростання перевезень дорогоцінних товарів.
Особливої уваги заслуговує соціальна сфера,