РОЗДІЛ 2
ЛЮДСЬКИЙ КАПІТАЛ В АГРАРНІЙ СФЕРІ
ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ
2.1. Особливості розвитку людського капіталу
в сільському господарстві
Формування сукупної робочої сили селянина пов'язане, насамперед, із соціально-економічним розвитком села. Разом з тим накопичення сукупного людського капіталу сільського регіону й підвищення віддачі від нього визначають розвиток самого села, можливості його економічного піднесення і досягнення соціального добробуту сільського населення. Якщо село розглядати як сільський регіон, що має соціально-економічну просторову цілісність, яка характеризується певною структурою виробництва, багатоукладністю, наявністю усіх форм власності, концентрацією сільського населення, робочих місць, умов духовного життя людини, та місцеві органи управління. Тому за такого підходу важливо визначити пріоритети і специфіку сільської економіки, поєднання сільськогосподарського й інших видів виробництв і невиробничої сфери села, яке зумовить високий рівень життєзабезпечення сільського населення відповідного регіону.
Сучасні підходи до розвитку сільських регіонів грунтуються на позиції прямого пріоритету матеріально-речового результату й недостатньо орієнтуються на потреби людини. Застосуванням вихідних основ теорії людського капіталу стосовно економічного зростання на селі можуть бути закладені основи визнання визначальної ролі людини та її капіталу, висування на перший план проблем соціального прогресу суспільства і самого селянина як кінцевої й головної мети розширеного відтворення, творчого, найбільш ефективного ресурсу, що постійно зростає.
Відносно галузі сільського господарства людський капітал включає сукупність вкладень в освіту, охорону здоров'я, професійну підготовку та перепідготовку сільського населення, зайнятого в аграрному секторі економіки. На рівні селянина людський капітал - це ті знання, здібності, навички та запас життєвих сил, які він здобув шляхом освіти, професійної підготовки, практичного досвіду і завдяки яким бере участь у суспільно корисній виробничій діяльності (рис. 2.1).
Визнання людських здібностей, знань, навичок, здоров'я особливою формою капіталу грунтується на основі того, що вони:
* є невід'ємним особистим надбанням кожного селянина;
* забезпечують власнику одержання більших матеріальних доходів у майбутньому і певного психологічного виграшу (за рахунок відмови від частини поточного споживання);
* забезпечують суспільству пряму вигоду, яка полягає в додатковому прирості національного доходу;
* вимагають для свого формування як від селянина зокрема, так і суспільства в цілому значних витрат;
* мають властивість накопичуватися і формують певний запас.
Однак у виробничій діяльності беруть участь не знання, навички, здібності як такі, а конкретні люди, рівень освіти, кваліфікації, досвід яких дуже різний. Тобто носієм людського капіталу є конкретний працівник, цей капітал невіддільний від нього і може бути використаний через його практичну діяльність. Зважаючи на це до аналізу стану людського капіталу на селі доцільно підійти з двох позицій. По-перше, з огляду на соціально-демографічні характеристики сільського населення, які більшою мірою відображають вікові параметри, запас життєвих сил та його здоров'я на сучасному етапі. По-друге, з урахуванням організаційно-економічних і професійно-кадрових аспектів, які відображають рівень знань, кваліфікації, навичок та їх використання у процесі суспільного виробництва.
Лише при комплексному підході до цієї проблеми можна опосередковано, через кількісні та якісні характеристики оцінити сучасний стан людського капіталу в аграрній сфері й визначити тенденції та динаміку його розвитку.
Чисельність людей, частка тих, хто займається корисною працею, тривалість життя, вікова структура, природний рух сільського населення, число відпрацьованих годин та інші подібні оцінки можуть кількісно відображати соціально-демографічний стан людського капіталу.
Якісні характеристики - це рівень знань, майстерності, професійні навички, підприємницькі здібності, творчий підхід до справи, вміння ухвалювати раціональні управлінські рішення та інші якості, що сприяють росту продуктивності людини і впливають на її спроможності одержувати додатковий дохід. Опосередковано вони характеризуються рівнем освіти, динамікою змін зайнятості у приватному й колективному господарюванні та за формами власності, рівнем безробіття, кількістю осіб, що підвищують кваліфікацію, структурою попиту на робочу силу, рівнем заробітної плати тощо.
Специфіка сільських регіонів і сільськогосподарської галузі, яка є основною сферою застосування людського капіталу села, зумовлює певні особливості сільського людського капіталу, які вирізняють його в сукупному людському капіталі країни. Ці особливості важливо виявити для того, щоб розробити відповідну політику в галузі формування, накопичення та якісного оновлення сільського людського капіталу.
Відомий російський економіст-аграрник, доктор економічних наук, директор Всеросійського інституту аграрних проблем та інформатики О.В. Петріков зазначає, що марксистський погляд на селянство як на клас, що історично зникає і за ним немає майбутнього, який панував в державній політиці за часів командно-адміністративного господарювання, був духовною основою таких експериментів на селі як ліквідація приватного селянського укладу в 20-30-х роках, ліквідація безперспективних сіл, залишковий принцип фінансування соціальних програм на селі та інших [4, с. 3-6]. Останній залишається визначальним у формуванні й реалізації державної політики щодо сільського господарства України.
Визнання України суверенною державою потребує розробки нової суспільної ідеології щодо села, яка дасть змогу подолати ставлення до сільського господарства як до неперспективної галузі, а до селянства як до вимираючого прошарку української нації. Передові країни світ