Розділ 2
СУЧАСНИЙ РІВЕНЬ РОЗВИТКУ ФЕРМЕРСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ
НА ТЕРИТОРІЯХ, ЗАБРУДНЕНИХ РАДІОНУКЛІДАМИ
2.1. Місце і роль фермерських господарств в сільському господарстві
радіоактивно забруднених територій
Реформування агропромислового комплексу України і розвиток форм господарювання
різного організаційно-правового статусу стали головними умовами формування
фермерського укладу. Однак, спостерігається різноманітність умов становлення,
диференціація розвитку і неоднакова його роль у сільськогосподарському
виробництві окремих регіонів. Дане дослідження спрямоване на вивчення сучасного
рівня розвитку фермерських господарств на радіоактивно забрудненій території,
зокрема вивченню їх місця, ролі і внеску у відродження сільського господарства
на даній території.
Дослідження попереднього розділу дають підстави стверджувати, що в Житомирській
області, як і в Україні в цілому, створені загальні передумови, необхідні для
розвитку фермерства. Однак, радіоактивне забруднення частини земель Житомирщини
внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС зумовило внесення суттєвих змін у
соціально-економічні процеси цього регіону. Внаслідок катастрофи до зони
радіоактивного забруднення належать 9 адміністративних районів Житомирської
області. Зокрема, 541,6 [1 Дані Житомирського обласного центру
радіобіологічного контролю.] тис. га сільгоспугідь області радіоактивно
забруднені, в т. ч. із щільністю забруднення радіоцезієм до 1 Кі/км2 – 205,4
тис. га; від 1 до 5 Кі/км2 – 306,6 тис. га; від 5 до 15 Кі/км2 – 25,9 тис. га.
На цих землях розміщено п’яту частину обласних площ зернових культур, 40% льону
та картоплі, утримується третина поголів’я ВРХ. Все це зумовило зміни у
методології ведення сільського господарства в умовах радіоактивного забруднення
[87, с. 62].
Виробництво сільськогосподарської продукції в районах, які потерпіли від
наслідків техногенної катастрофи, скорочувалося вищими темпами, ніж в цілому по
Житомирській області. Якщо у 1986 р. частка валової продукції, виробленої в
цьому регіоні була 36%, то у 1995 р. – близько 31%, і у 2000 р. вона становила
30% [152]. Тому реформування аграрних відносин і становлення ринково
орієнтованих форм господарювання в районах, що зазнали радіоактивного
забруднення, відбувається із значними труднощами. Це вносить свої корективи і у
процес становлення та розвитку фермерства на цих територіях. Особливості
ведення сільськогосподарського виробництва на радіоактивно забруднених землях
ставлять фермерів в нерівні умови порівняно з господарствами, розташованими на
умовно чистій території, як щодо організації виробництва, умов праці, так і
отримання кінцевих результатів.
В Житомирській області в цілому спостерігається стійка тенденція розвитку
фермерських господарств: зростає їх чисельність, площі землекористування та
обсяги виробленої сільськогосподарської продукції. Перші 26 селянських
(фермерських) господарств в області були організовані ще в 1991 р. Для їх
організації було передбачено виділення із земель колгоспів, радгоспів та інших
сільськогосподарських підприємств (не менше 7-10%), що дозволило першим
фермерам області отримати у користування 198 га сільськогосподарських угідь
(7,6 га в розрахунку на одне господарство).
Темпи формування фермерських господарств області до 2000 р. були відносно
невисокими (табл. 2.1). Так, порівняно з попереднім роком кількість їх у
1993 р. збільшилась на 95, у 1994 р. – на 46, у 1995 і 1996 рр. – на 19, у
1997 р. – на 23, у 1998 р. – на 13, а в 1999 р. зменшилась на 5 господарств.
Після виходу Указу Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення
реформування аграрного сектора економіки” (1999 р.) лише за 2000 р. в області
було утворено 150, а за 2001 р. – 95 нових фермерських господарств. В
результаті цього кількість фермерських господарств в області на кінець 2000 р.
різко збільшилась до 501 проти 360 на кінець 1999 р. Площа
сільськогосподарських угідь, яку обробляють фермери області, збільшилась у 295
разів порівняно з 1991 р., а середній розмір одного фермерського господарства
зріс до 98,3 га.
Впродовж 2002 р. в області утворилося 67 та розпалося 25 фермерських
господарств, тобто на 100 новостворених господарств приходиться майже 37
ліквідованих. Час існування майже половини фермерських господарств (46 %) не
перевищує трьох років, 8,6 % фермерів функціонують 4–5 років, 9,2 % –
5–7 років, 19 % – 7–10 років, 14,3 % – понад 10 років [2 Дані Асоціації
фермерів та приватних землевласників Житомирської області.]. Такий поділ
значною мірою залежить від інтенсивності аграрних перетворень за роками,
диференціації умов та наявності перешкод на шляху становлення фермерства на
кожному часовому проміжку.
Таблиця 2.1
Динаміка розвитку фермерських господарств в Житомирській області
Рік
Кількість господарств
Зростання кількості господарств до попереднього року, разів
Землекористування
Площа сільгоспугідь, га
Площа ріллі, га
всього
на одне господарство
всього
на одне господарство
1991
26
198
7,6
138
5,3
1992
150
5,8
2940
19,6
2685
17,9
1993
245
1,6
4704
19,2
4165
17,0
1994
291
1,2
5325
18,3
4802
16,5
1995
310
1,1
5952
19,2
5394
17,4
1996
329
1,1
5948
18,9
5400
17,4
1997
352
1,1
6547
18,6
5984
17,0
1998
365
1,0
7775
21,3
7154
19,6
1999
360
0,9
8100
22,5
7380
20,5
2000
501
1,4
38978
77,8
33066
66,0
2001
596
1,2
58573
98,3
51939
87,1
2002
638
1,1
66671
104,5
57176
89,6
2003
645
1,0
62178
96,4
51471
79,8
Джерело: розраховано за даними Житомирського обласного управління статистики.
Однак, незважаючи на зб
- Київ+380960830922