РОЗДІЛ 2
Матеріали і методи ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Загальна характеристика обстежених хворих
Для вирішення поставлених задач було обстежено 302 хворих на ГГН з нефритичним
синдромом, що були госпіталізовані та лікувалися в нефрологічному відділенні
обласної дитячої клінічної лікарні м. Донецька у період з 1994 по 2004 рр.
Серед них до групи порівняння ввійшли 247 дітей, до основної групи — 55 дітей.
Діагноз формулювали відповідно до загально визнаної класифікації первинного ГН
у дітей, прийнятої у 1976 р. на симпозіумі в м. Вінниця [144]. Усі пацієнти
були госпіталізовані у клініку у періоді початкових проявів ГГН з нефритичним
синдромом. Обстеження здійснювалося до лікування, протягом терапії (на 2-4-6-му
тижнях від моменту госпіталізації), у найближчому (через 1 рік) і віддаленому
(через 2-5 років) катамнезі.
Крім того, проведено аналіз інформації відносно перебігу захворювання у
пацієнтів, що надійшли у клініку з приводу нефротичного синдрому з гематурією
(8 дітей). Доцільність розгляду цієї групи хворих була зумовлена тим, що при
ретроспективному аналізі історії захворювання, тривалість якого склала від 1
місяця до 5 років, встановлено, що у дебюті у цих пацієнтів спостерігався
нефритичний синдром.
Контрольну групу склали 23 практично здорові дитини у віці від 4 до 14 років (у
середньому 9,0±0,7 роки), у яких були вивчені показники в 2-МГ у сироватці
крові та в сечі, а також параметри ренального транспорту кальцію.
Розподіл хворих за статтю, віком і місцем проживання відображено в таблиці 2.1.
Хлопчики серед пацієнтів, що страждали на ГГН з нефритичним синдромом
зустрічалися вірогідно частіше (p<0, 001).
Таблиця 2.1
Розподіл пацієнтів з нефритичним синдромом ГГН залежно від статі, віку і місця
проживання
Група
Хлопчики
До 6-ти років
7-11 років
12-14 років
Міські мешканці
Р±р,%
Р±р,%
Р±р,%
Р±р,%
Р±р,%
Група порівняння, n=247
169
68,4±
3,0
89
36,0±
3,1
106
42,9±
3,2
52
21,1±
2,6
206
83,4±
2,4
Основна група, n=55
35
63,6±
6,5
15
27,3±
6,1
22
40,0±
6,7
18
32,7±
6,4
48
87,3±
4,5
Контрольна група, n=23
15
65,2±
10,2
30,4±
9,8
10
43,5±
10,6
26,1±
9,4
21
91,3±
6,0
Практично у половини дітей розвиток захворювання реєструвався у віці 7-11
років, достовірно частіше, ніж у дошкільному (p<0,03) і пубертатному віці (p<0,
001). Одиничними були випадки ГГН з нефритичним синдромом до 3-х років (1,0±0,6
%). Середній вік дітей у групі порівняння склав 8,3±0,2, в основній групі –
9,2±0,5 років. Значна частина хворих на нефритичний синдром ГГН була міськими
мешканцями (p<0, 001).
2.2. Методи дослідження
Захворюваність на гострий і хронічний ГН, а також розповсюдженість останнього
серед дитячого населення Донецького регіону проаналізовані за даними офіційної
медичної статистики за останні 11 років. Окрім цього, розглянуто рівень
захворюваність на скарлатину та ангіну. Вивчені показники в цілому по регіону,
а також у його містах і сільських районах, проведено їх зіставлення з даними по
Україні [141, 142]. Оцінювалися абсолютні і відносні (на 10 тис. дитячого
населення) величини.
Госпітальна захворюваність на первинний ГН оцінювалася за даними нефрологічного
відділення обласної дитячої клінічної лікарні м. Донецька. При цьому
враховували хворих з уперше встановленим діагнозом ГН, одиницею спостереження
були виписані зі стаціонару пацієнти [36].
Хворим поряд із уточненням скарг, анамнестичних відомостей, об'єктивним оглядом
проводився комплекс загальноклінічних, біохімічних, бактеріологічних,
імунологічних, радіоімунологічних, інструментальних, морфологічних і
математичних методів.
Загальноклінічні методи включали: загальний аналіз сечі і крові, пробу за
Нечипоренком, оцінку добової протеїнурії, проба за Зимницьким. Мікроскопічне
дослідження сечі дозволяло отримати цінні дані про структурні порушення у
нирках. Кількісна мікроскопія дає можливість визначити більш точні результати,
ніж простий підрахунок клітин на великому збільшенні [41, 33]. Вираженість
гематурії встановлювали за даними проби за Нечипоренком: при мінімальній
гематурії кількість еритроцитів не перевищувала 10ґ106/л, при помірній –
знаходилася в межах від 10ґ106/л до 60ґ106/л, виражену гематурію реєстрували
при кількості еритроцитів більше 60ґ106/л. Верхньою межею норми лейкоцитів у
сечі вважали 4ґ106/л. Ступінь лейкоцитурії оцінювали так: мінімальний – до
20ґ106/л, помірний – від 20ґ106/л до 60ґ106/л і виражений – більш 60ґ106/л.
Концентрація білка у сечі визначалася з використанням 3% розчину
сульфосаліцилової кислоти. Розраховували добові втрати білка з сечею. Виходячи
з цього показника, розрізняли мінімальну, помірну і виражену протеїнурію при
добових втратах білка відповідно до 1,0 г, від 1,0 до 3,0 г і більше 3,0 г.
Визначення питомої ваги (відносної молекулярної ваги) сечі для вивчення
концентраційної функції нирок має обмежене клінічне значення, оскільки отримані
показники залежать від рівня гідратації та інших чинників. На рівень добового
діурезу впливають ендогенні та екзогенні чинники, що визначає широкі коливання
цього показника. Водночас кількість розчинених у сечі щільних речовин (сухий
залишок сечі) є відносно постійним показником і складає 50-60 г на добу. Це
зумовлено обернено пропорційною залежністю добового діурезу і питомої ваги
сечі: чим більшим є діурез, тим нижчою є питома вага сечі, і навпаки. Якщо
обидва цих показники стабільно знижені, це свідчить про знижену концентраційну
здатність нирок. Тому для оцінки концентраційної функції нирок нами визначалося
добове виділення щільних речовин із сечею за методикою, запропонованою Д. Д.
Мурванідзе [85]. Кількість сухого залишку
- Київ+380960830922