РОЗДІЛ 2
Становлення і розвиток спеціалізації
в аграрній сфері України
2.1. Трансформація спеціалізації сільськогосподарського
виробництва
В Україні, як уже відзначалося, в сільському господарстві тривалий час
переважала універсальна форма господарювання. За умови низького рівня
механізації виробничих процесів у невеликих за розмірами господарствах
впровадження спеціалізації було неможливим. Вдосконалення матеріально-технічної
бази галузі, наявність висококваліфікованих кадрів, укрупнення
сільськогосподарських підприємств сприяли поглибленню їх спеціалізації.
Економічною передумовою цього були в сільському господарстві індустріалізація,
концентрація та інтенсифікація галузі, а в переробній промисловості – зростання
технічної оснащеності, впровадження прогресивних технологій зберігання й
переробки сільськогосподарської сировини.
Спеціалізоване аграрне виробництво в нашій країні стало розвиватися в 20-х
роках минулого століття шляхом створення мережі агроіндустріальних комбінатів –
великих колективних агропромислових підприємств з єдиним виробничим планом,
повним усуспільненням усіх засобів виробництва, інтеграцією сировинної бази з
переробкою продукції, з обов’язковою наявністю у їх складі потужних промислових
об’єктів та включених до загальної системи єдиного планування народного
господарства [35, 88, 191].
Агроіндустріальні комбінати являли собою форму перетворення радгоспів й
селянських господарств у підприємства з високим рівнем механізації виробничих
процесів і, в кінцевому рахунку, злиття промисловості та сільського
господарства. При організації цих формувань визначалися напрями їх
спеціалізації, оптимальні розміри, джерела капітальних вкладень,
техніко-економічне обґрунтування їх створення. Зазначені формування здебільшого
спеціалізувалися на розвитку 2-3 головних товарних галузей, хоча окремі з них
мали багатогалузевий характер виробництва.
На початку 30-х років в районі ДніпроГЕСу передбачалося організувати 13
агроіндустріальних комбінатів від Дніпропетровська до Нікополя різного напряму
спеціалізації, зокрема:
“Карло-Марксовський” – виробництво молока й овочевої продукції;
“Синельніківський №1” – зерново-скотарсько-садівничий;
“Синельніківський №2” – виробництво зерна, сої та продукції скотарства;
“Дніпропетровський №1” – овоче-молочний;
“Солонянський” –виробництво зерна, сої й продукції свинарства;
“Томасівський” – зерново-кукурудзяно-свинарський;
“Запоріжський” – приміський овоче-молочний;
“Плавнявський” – вирощування племінного молодняку великої рогатої худоби та
технічних культур;
“Нікопольський №1” – вирощування технічних культур і продукції овочівництва;
“Нікопольський №2” – зерново-скотарський;
“Каленський” – садівничо-овочівницький;
“Каховський” – вирощування технічних культур;
“Дніпропетровський №2” – приміський овоче-молочний.
Загальна площа сільськогосподарських угідь у перерахованих індустріальних
комбінатах становила 542 тис. га. Під зерновими культурами було зайнято 211
тис. га, кормовими – 108, технічними – 37, овочами – 35 і садами 7,5 тис. га. В
них нараховувалося 115 тис. корів та 210 тис. голів свиней. Консервні
підприємства в цих формуваннях могли переробити за рік 578 тис. тонн сировини,
а молокозаводи – 152 тис. тонн молока [35].
Виробництво було організовано на єдиній електроенергетичній та водній базі з
максимальною механізацією виробничих процесів. Основу агроіндустріальних
комбінатів становили промислові підприємства і радгоспи в поєднанні з
колгоспами, які будували свої відносини на договірній основі. Водночас, кожне
підприємство мало самостійний виробничий план, пов’язаний з планом
агроіндустріального комбінату, до якого воно входило. Всього в Україні
нараховувалося 35 агроіндустріальних комбінатів з площею сільськогосподарських
угідь майже 2 млн. га.
Однак в той час ще не було об’єктивних умов для створення повноцінних
дієздатних агроіндустріальних формувань. В колгоспах та радгоспах, хоча і
зростала кількість техніки, проте переважала кінно-ручна праця, а економічні
зв’язки між ними й переробними підприємствами лише налагоджувалися.
Агроіндустріальні комбінати штучно об’єднували велику кількість
сільськогосподарських і промислових підприємств, які здебільшого не були
спеціалізованими. Маючи занадто великі розміри землекористування, вони були
некерованими. Все це визначило передчасність створення таких суб’єктів
господарювання. Агроіндустріальні комбінати виявилися нежиттєздатними.
З переходом до нової економічної політики (НЕПу) розпочався розвиток
спеціалізації на основі кооперації селян. Весною 1922 р. в Україні утворилося
акціонерне товариство “Село – допомога”, якому держава виділяла певні кошти й
матеріально-технічні засоби. Воно забезпечувало на пільгових умовах селян
посівним матеріалом, робочою худобою, реманентом. Після ліквідації товариства у
1923 р. позичково-продовольчі операції почала виконувати Всеукраїнська спілка
сільськогосподарських кооперативів “Сільський господар”. Ця організація
керувала великим, складним й багатогалузевим виробничо-збутовим господарством,
до складу якого входили і створені у 1924–1925 рр. Всеукраінська спілка
скотарської та молочної кооперації “Добробут”, “Укрсільцукор”, Кооперативний
центр птахівництва і збуту продукції “Коопптах”, “Плодспілка” – з вирощування,
переробки й продажу фруктів та овочів, “Союзкартопля”, “Льоноцентр” та інші.
У рамках сільськогосподарської кооперації розвивалися підприємництво,
господарський розрахунок, що зрештою призводило до збільшення виробництва
продукції рослинництва і тваринництва.
У середині
- Київ+380960830922