РОЗДІЛ 2.
Сучасні уявлення щодо епідеміології
гепатиту С
2.1. Структура та основні молекулярно-біологічні властивості збудника ГС. У
80-і роки увагу дослідників багатьох країн привертала проблема ВГ, який
передається парентерально, але при якому не виявляються маркери гепатитів В та
Д. Введення тестування крові донорів на маркери інфікування ГВ дало можливість
значно скоротити число ПТГ. В той же час випадки ПТГ, що реєструвалися, були
невідомої етіології. Ретельне вивчення таких випадків дозволило встановити
клініко-біологічні особливості іншої нозологічної форми, яка була названа
гепатитом ні А ні В з парентеральним механізмом передачі збудника [2, 9, 192,
193].
Значного прогресу у вивченні гепатиту ні А ні В з парентеральним механізмом
передачі збудника було досягнуто в 1989 році, коли за допомогою методів
молекулярної біології було ідентифіковано агент, який відповідав за більшість
випадків ПТГ. Генетичний матеріал, що було виділено з плазми експериментально
інфікованої шимпанзе, було клоновано в бактеріофаг лgt 11. При скринуванні біля
106 рекомбінантних клонів вдалося виділити та ідентифікувати клони, які містять
комплементарні ділянки ДНК. Використовуючи ці клони, вдалося показати, що геном
агента являє собою одноланцюгову РНК розміром, який відповідає приблизно 10 000
нуклеотидам [194]. Було зроблене припущення, що виявлені клони містять
генетичну інформацію нового вірусу, названого ВГС. Подальше вивчення структури
й функцій вірусної РНК повністю підтвердило це припущення [50, 193, 194].
Зараз встановлено, що ВГС відноситься до сімейства Флавівірусів (Flaviviridae)
окремого роду Гепацитовірусів. Це дрібний, покритий білково-ліпідною оболонкою
вірус, діаметром до 30 – 60 нм. Геном ВГС представлений однонитковою лінійною
молекулою РНК довжиною 9 400 – 9 600 нуклеотидів. Основною частиною генома є
відкрита рамка зчитування, де закодована інформація про вірусспецифічний
поліпептид (біля 3 000 амінокислотних залишків). Під дією клітинних та вірусних
протеаз поліпептид розщеплюється принаймні на 10 білків. До структурних
відносяться – нуклеотидний білок серцевини (С-core protein) і 2 глікопротеїну
зовнішньої оболонки (Е1 та Е2/NS1 – envelope protein), які відіграють роль в
прикріпленні та проникненні вірусу в клітину. В неструктурному регіоні РНК ВГС
виділяють комплекс білків з ферментативною активністю: NS2, NS3, NS4a, NS4b,
NS5a, NS5b. Вказані білки виконують функції протеази, хелікази, РНК-залежної
РНК полімерази і є необхідними для реплікації вірусу. До кожного зі структурних
та неструктурних білків вірусного поліпротеїну виробляються антитіла, які,
проте, не мають віруснейтралізуючих властивостей, не відіграють вирішальної
ролі в елімінації вірусу і не захищають від реінфекції [31, 195 – 199].
ВГС відноситься до збудників з надзвичайно високою гетерогенністю його геному,
переважно на ділянках РНК, які кодують оболонкові білки вірусу. Виділяють два
гіперваріабельних регіони геному: HVR1 i HVR2, які розташовані в N-кінцевій
частині Е2, з високою частотою заміни амінокислотних залишків. Аналіз
нуклеотидних послідовностей РНК в ізолятах, отриманих в різних регіонах світу,
дозволив залежно від схожості геному виділити 6 або 11 основних генотипів (за
різними класифікаціями) і більше 100 субтипів, в межах яких розрізняють більше
100 генетичних варіантів-субтипів. В генотипах рівень гомології нуклеотидних
послідовностей складає менше 72%, в субтипах – 72 – 86%. Крім того, в
інфікованому ВГС організмі виявляються чисельні варіанти вірусу зі зміненим,
але близькородинним геномом, які визначаються як квазірізновиди вірусу
(„quasispecies”). Ступінь гомології основних консервативних регіонів останніх
досягає 98 – 100%. Відмінності між квазівидами зумовлені мутаціями переважно в
HVR1 регіоні. Значна генетична варіабельність РНК ВГС з утворенням мутантних
штамів має глибокий біологічний зміст, оскільки допомагає вірусу „ухилятися”
від імунологічного нагляду організму і пояснює тривале (іноді довічне)
носійство вірусу, розвиток переважно хронічних форм інфекційного процесу,
труднощі противірусної терапії в лікуванні і створенні ефективних вакцинних
препаратів [195, 198, 200 -204].
Встановлено географічні відмінності в розповсюдженні різних генотипів.
Найбільше розповсюдження мають генотипи 1a, 1b, 2a, 2b, 2c i 3a, які складають
більше 90% ізолятів вірусу, які було виділено в Північній та Південній Америці,
Європі, Росії, Китаї, Японії та Австралії/Новій Зеландії. В Європейських
країнах генотип 1b виявляється у 50 – 91%, а генотип 1а – у 40% інфікованих
осіб [195, 205 – 207]. На території Росії переважним (70 – 90%) є генотип 1b.
Далі йдуть генотип 3а (7 – 19%), генотип 2а (0 – 13%), 2b (0 – 3%) і 2с
(поодинокі випадки в Західному Сибіру) [208, 209]. В США переважають генотипи
1а, 1b і 2b, що реєструються у 58%, 21% і 13% інфікованих відповідно. У
більшості країн Східної і Південно-Східної Азії, в Японії, Тайваню, Китаї,
Узбекистані від 60% до 80% і більше ізолятів ВГС складає генотип 1b. В
Австралії найбільш поширені генотип 3а (36,8%) і 1а (34,8%), в Таїланді
генотипи 1b і 2а виявляються у 39,1% випадків кожен. В Південній Африці та
Південно-Східній Азії виявляються генотипи 5 і 6, у В’єтнамі – генотипи 7, 8,
9, а генотипи 10 і 11 – у вихідців Індонезії [71, 210, 211]. Існують дані, за
якими на території Північно-Західної України переважає (85%) генотип ВГС 1b
[212].
Встановлено деякі відмінності в частоті виявлення того чи іншого генотипу в
залежності від шляху передачі ВГС. Так, в європейських країнах генотип 1b
найчастіше виявляється при інфікуванні як результат переливання контамінованої
вірус
- Київ+380960830922