Державне регулювання банківської інвестиційної діяльності в Україні.

Розділ 2
особливості та проблеми банківської інвестиційної діяльності в Україні
2.1. Стан та специфіка банківського інвестування
Інвестиційні операції банку, як було з’ясовано у першому розділі – це
діяльність, пов’язана з вкладенням грошових та інших ресурсів у цінні папери,
статутні фонди, нерухомість, колекції, дорогоцінні метали, коштовності,
зростання ринкової вартості яких приносить банку доходи. Водночас інвестиції –
це складне поняття, яке поєднує у собі різні економічні процеси.
На сьогодні реалізація інвестицій визначається банками з урахуванням багатьох
факторів: інфляції, зростання цін на вироб­ничі ресурси, зниження
рентабельності як банківської діяльності, так і суб’єктів ринкової економіки,
зниження доходів фізичних осіб тощо. За умов ринкової економіки та високих
темпів інфляції вибір об’єктів інвестування визначається їх властивістю
зберігати вартість і можливістю отримати запланований обсяг прибутку (доходу)
тощо. Інвестиції можуть бути різних видів і класів та здійснюватись у різних
формах. З урахуванням специфіки відтво­рення різних видів інвести­ційних
ресурсів за сучасних умов постає потреба уточнення чинників інвестицій за
окремими ознаками.
Отже, інвестиційна політика банків має бути спрямована на розв’язання проблем
доходності, ліквідності і, відповідно, завдань зменшення ризику від операцій з
цінними паперами, що розв’язуються засобами проведення інвестиційної політики.
Інвестиційна діяльність банку належить до активних операцій, а інвести­ції – до
активів банку. Така діяльність банків тісно пов’язана з банківськими
кре­дит­ними операціями, однак має свої відмінності, що відзначалося в розділі
1.
Інвестори обирають свій напрям інвестування. Один може купувати державні цінні
папери, які дають можливість одержати мінімальний, зате гарантований дохід,
другий може надавати перевагу ризику і вкладати гроші в ринки, що розвиваються,
а третій може намагатися здійснити інвестиції на тривалий строк, вклавши кошти
в інновації. Однак інвестиційні переваги кожного інвестора постійно
змінюються.
Як зазначає Б.Л.Луців, кредитні установи мають свою специфіку, яка проявляється
у тому, що метою довгострокових інвестицій є не тільки отримання прибутку від
безпосередньої участі у капіталі підприємства, а й утримування контролю над ним
з метою залучення додаткових фінансових потоків у банк [215, С.64]. Нинішня
активність комерційних банків на ринку акцій в Україні зумовлена процесами
концентрації акціонерної власності. За обмеженості строкового грошового ринку,
високої вартості грошей, несприятливого для акціонерів законодавчого
регулюван­ня відносин корпоративного управління портфельне інвестування
неконкурентоспроможне порівняно з кредитуванням. Тому автор доходить висновку,
що, зважаючи на стан розвитку фінансового ринку, закономірно зростає роль
банків, а їх участь в акціонерному капіталі підприємств виступає чинником
зменшення кредитних ризиків, вартості позичкового капіталу та передумовою
активізації кредитної діяльності [215, С.65].
Б.Л.Луців також стверджує, що інвестиції банків та афілійо­ваних компаній у
впливові пакети акцій підприємств не можна однозначно розцінювати як прагнення
інвестувати на ринку акцій. Тому важливою ознакою довгострокових інвестицій
банків є їхня участь у приватизації підприємств і концентрації контрольних
пакетів акцій у процесі структурної перебудови та створення передумов
економічного зростання в Україні.
На відміну від корпоративного інвестування, специфіка банківської інвестиційної
діяльності зумовлюється значною мірою характером і обсягом сформованої
ресурсної бази. Досліджено, що як інвестиційні ресурси можуть використовуватись
власний капітал та грошові ресурси, залучені банком на довгостроковій основі.
Сьогодні ж банкам ще не вдалося залучити значні обсяги довгострокових ресурсів,
що, своєю чергою, гальмує інвестиційну активність банків. Нині більшість банків
не має у своєму розпорядженні достатньої власної бази для великих і надійних
позичкових операцій інвестиційного характеру. Макроекономічна ситуація склалась
так, що 2004 р. десятьом найбільшим банкам України належали активи,
еквівалентні близько 13,1 млрд дол., у той час як оптимальний обсяг активів
одного банку у США становить від 5 до 10 млрд дол. [179, С.12]. На 22 банки
першої та другої груп припадає 70% активів і зобов’язань банківської системи, а
на 98 малих банків четвертої групи лише 15%. Отже, малі банки об’єктивно
неспроможні здійснювати значні інвести­ційні вкладення в реальний сектор
економіки.
За даними Асоціації українських банків, капітал банків в Україні сьогодні
еквівалентний 3,5 млрд дол. США, тобто стано­вить лише 5,6% ВВП; прибуток за
2004 р. був еквівалентним 238 млн дол. США, активи становили 134,5 млрд грн,
або 40,3% ВВП [308, С.11-13].
Щодо структури ресурсної бази, то на сьогодні строкові зобов’язання юридичних і
фізичних осіб становлять дещо більше половини зобов’язань банків, а середній
строк зобов’язань – лише 5 місяців. Середній строк активів у банківській
системі становить менше року – всього 254 дні (дещо більше 8 місяців). Однак за
середнім розміром активів українські кредитні організації відстають від банків
більшості країн: від десяти (США) до тисячі разів (Японія) [179, С.12].
За оцінками Українсько-Європейського консультативного центру банківська система
України, незважаючи на доволі високий рівень наближення до законодавства
Євросоюзу, все ще недостат­ньо розвинена й належно не виконує своїх функцій. У
своєму розвитку вона значно відстає від систем інших європейських країн [308,
С.13]. Такий стан банківської системи є наслідком того, що в