РОЗДІЛ 2.
Діагностика практики формування стратегії
маркетингової діяльності підприємства
2.1. Аналіз стану і перспективи розвитку ринку легкових автомобілів
Будь-який релевантний ринок, у тому числі і ринок легкових автомобілів характеризується двома нерозривно пов'язаними і взаємозалежними складовими - попитом і пропозицією.
Загальний попит на легкові автомобілі у вирішальній мірі залежить від чинників, на які підприємства, зайняті продажем і обслуговуванням цього виду транспорту практично не впливають - рівень ВВП на душу населення в країні і в регіоні, середній рівень цін виробника і т.д.
Не зупиняючись детально на цьому аспекті, можна лише відзначити (а далі і дещо розкрити це твердження), що в цілому за останні 5-6 років життєвий рівень в Україні суттєво підвищився, хоча й повільними темпами, все ж почалося формування середнього класу. Все це суттєво підвищило попит на автомобілі.
Безумовно, що з точки зору держави, населення країни бажано, щоб основа частину попиту на цей товар задовольнялася вітчизняним виробництвом - робочі місця, внутрішній ринок для металургії і т.ін.
Для вироблення стратегії підприємств, які спеціалізуються на продажу автомобілів, дуже важливо володіти аналітичною інформацією щодо стану і перспектив виробництва і реалізації автомобілів, які виробляються саме в Україні.
Важливими чинниками, що негативно впливають на розвиток ринку і виробництво транспортних засобів в Україні, є:
незадовільна структура типажу транспортних засобів і виробничих потужностей основних підприємств; низька якість продукції;
різкий спад виробництва і низький платоспроможний попит;
низька інвестиційна привабливість галузі автомобілебудування;
значна залежність від імпорту матеріалів і комплектуючих виробів.
Обсяги виробництва транспортних засобів на існуючих підприємствах України відповідають завантаженню виробничих потужностей на рівні 10%. Рівень зносу устаткування складає в середньому 58% (на половині підприємств він перевищує 70%). Виробниче устаткування протягом останнього десятиріччя практично не поновлювалося. Крім того, на якість і ціноутворення продукції негативно впливає надмірна питома вага невиробничих витрат, обумовлена застарілими енергоємними технологіями.
У той же час автомобільний парк, не дивлячись на економічну кризу, продовжує постійно зростати, в основному за рахунок імпортної автомобільної техніки. З 1992 по 2005 р. він збільшився удвічі і складав 6,5 млн. автомобілів. За наявності попиту на всі види транспортних засобів (легкові автомобілі - 300 тис., вантажні автомобілі - 60-70 тис., автобуси - 11-12 тис.) потреби задовольняються за рахунок вітчизняного виробництва тільки на 5-7%.
За експертною оцінкою, в 2005 р. приріст реєстрації легкових автомобілів складав 223,8 тис. одиниць, з них імпортованих 204,1 тис., або 91%. Більшість цих автомобілів - уживана, в 2005 р. їх частина складала 79%.
Рис. 2.1. Структура вироблених автомобілів за2004 рік
Рис. 2.2. Структура вироблених автомобілів за 2005р.
На фоні стабілізації загального обсягу імпорту скоротилася кількість автомобілів, за ввезення яких стягуються митні платежі, і збільшилася кількість транспортних засобів, які ввозилися без сплати податків і зборів. У зв'язку з цим спостерігається зменшення надходжень до бюджету від імпорту автомобілів.
За даними Державної митної служби України, середня сума платежів неторгового обороту під час ввезення автомобілів в перерахунку на один автомобіль в 2000 - 2005 роках зменшилася удвічі. Основною причиною ситуації, що склалася, є відсутність стратегії розвитку автомобільного ринку в Україні і послідовних комплексних заходів щодо його регулювання, недосконалість законодавчої бази в цій сфері, яка створює умови, при яких привозити автомобільну техніку в Україну невигідно [2]. Законодавча база України, через низькі в порівнянні з іншими країнами митні збори і податки, є привабливішою для імпортерів, а не для національних виробників. Все це призводить до того, що щороку з України за її межі вивозиться близько 8 млрд. гривень для купівлі транспортних засобів, за рахунок чого практично інвестується розвиток автомобілебудування за кордоном.
Внаслідок вказаних причин вітчизняний ринок автомобілів є стихійним, неврегульованим, економічно невигідним для держави, важким для національного товаровиробника і привабливим для імпортерів.
Розв'язати проблеми в області автомобілебудування можна тільки із застосуванням всієї сукупності форм і методів державного впливу - нормативно правових, економічних, соціальних, організаційних.
Автомобілебудівна галузь налічує 125 спеціалізованих підприємств, у тому числі 5 науково-дослідних і 2 проектних інститутів. Загальна чисельність працівників в них складає 85,3 тис. чоловік. Підприємства автомобілебудівної галузі можуть виробляти всі типи транспортних засобів: легкові автомобілі (ЗАТ "ЗАЗ", м. Запоріжжя); вантажні, спеціальні автомобілі, військову автомобільну техніку (ХК "АвтоКрАЗ", м. Кременчук) міські і магістральні автобуси (ВАТ "Львівський автомобільний завод"); автомобілі підвищеної прохідності (ВАТ "Луцький автомобільний завод"). Українська автомобільна промисловість у змозі задовольнити більш ніж на 70% потреби внутрішнього ринку в автомобілях, комплектуючих виробах і матеріалах.
Потужності всіх автомобілебудівних заводів і автоскладальних підприємств на території України складають майже 230 тис. автомобілів на рік, у тому числі ЗАТ "ЗАЗ" (м. Запоріжжя) - 180 тис., СП "Івеко-краз" (м. Кременчук) - 13 тис., ЗАТ "Кримавтогаз" (м. Сімферополь) - 10 тис., ВАТ "Київський авторемонтний завод № 5" - 5-10 тис., ВАТ "Львівський автобусний завод" - 10 тис., ВАТ "Луцький автомобільний завод" - 3,5 тис., ВАТ "Укрволгатехсервіс" (Київська обл.) - 2,2 тис., ВАТ "Черниговавтодеталь" - 2 тис., ЗАТ "Автоагрегатний завод" (м. Миронівка) - 1,5 тисячі.
Виробничий потенціал України може повністю