РОЗДІЛ 2
ОЦІНКА ІСНУЮЧОГО СТАНУ, ЗАСОБІВ ТА МЕТОДІВ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ
2.1. Особливості сучасного функціонування зовнішньоторговельного режиму в Україні
З початком трансформаційних процесів в державі, торговельний режим України пройшов декілька періодів свого становлення. Науковці [58; 66; 69; 76] виокремлюють чотири етапи розвитку митно-тарифної і нетарифної політики України, а саме етап закладення основ зовнішньої торгівлі (1991 - перша половина 1994р.), етап наповнення Державного бюджету (кінець 1994 - 1996рр.), вичерпання можливостей екстенсивного розвитку (1997 - 1998рр.) та етап вдосконалення системи митно-тарифного регулювання відповідно до вимог міжнародного законодавства (1999-2004рр.). Це різні за формою та змістом періоди розвитку зовнішньої торгівлі, але кожному з них властивий певний стан економіки, становлення трансформаційних процесів, визначення особливостей умов торгівлі та використання інструментарію її регулювання.
Етап становлення зовнішньої торгівлі характеризувався зміною пріоритетів, де головним був контроль за зовнішньоторговельною діяльністю, а не за переміщенням фізичних осіб, як було при централізовано-плановій системі господарювання. Було впроваджено досить жорсткий експортний і ліберальний імпортний режими, тобто відносно імпорту домінувала преференційна функція, тоді, як справляння експортного мита мало суто фіскальну спрямованість. Ця функціональна спрямованість застосування митних регуляторів була пов'язана з цілим рядом причин, але основною, на нашу думку, стала відсутність загальної концепції трансформування економічної системи з командно-адміністративної моделі до ринкової.
Україна здійснювала економічну лібералізацію, у тому числі і лібералізацію зовнішньоторговельного режиму, одночасно з проголошенням незалежності. Самостійного досвіду, а отже, і кадрів фахівців з операцій експорту-імпорту країна не мала. Доводилося вчитися, як уряду так і імпортерам, методом проб і помилок.
Обвальне падіння вітчизняного виробництва практично цілком спустошило внутрішній ринок, і на початку він не пред'являв обмежень по ємності, крім обмежень у пропускній спроможності імпортерів.
Законодавство, яке регулювало б весь комплекс імпортних операцій було відсутнє, тобто також були відсутні правові обмеження. Цим пояснюється та множина нормативних документів, що часто в поспіху і протиріччі один одному, видавалися в Україні за останні 12 років.
Ейфорія лібералізацією, при слабкості економічних і правових обмежень у перші роки незалежності, породила в підприємництві, яке займалося імпортом, ейфорію "швидких" грошей. Тактика превалювала над стратегією - маркетинг і стратегічне керування здійснювалися в дуже урізаному вигляді і винятково у формі реалізації власних інтересів імпортерів. Але, якби це не видалося дивним, егоїстичний інтерес імпортера зіграв суттєву роль у суспільстві шляхом наповнення ринку.
Тому, головними причинами застосування лібералізації імпорту, на нашу думку, були такі: насичення споживчого ринку країни за умов його незбалансованості; тиск з боку міжнародних фінансових та економічних організацій, які завжди зацікавлені в лібералізації; конкурентний фактор (сподівання на те, що продукція іноземного виробництва змусить національного виробника підвищити ефективність власного виробництва).
Характерно, що до січня 1993 року імпорт практично взагалі не регламентувався, що виправдовувалося доцільністю "наповнення ринку якісними товарами" і стримуванням на цій основі інфляційного тиску зайвої грошової маси. Імпортне мито до початку 1993р. справлялося згідно з митним тарифом СРСР [57], який мав такі особливості: сировина, устаткування та обладнання не оподатковувались імпортним митом, а оподатковувались продукти харчування та товари широкого вжитку. Єдиний митний тариф в Україні, прийнятий 11 січня 1993р., з більшості тарифних позицій передбачав ставки від 0 до 10%. Незначна частина товарних позицій була об'єктом вищих ставок - 15-30%, а максимальний рівень митного оподаткування передбачався для алкогольних і тютюнових виробів - 50%. Для товарів з країн, які користувались режимом найбільшого сприяння, застосовувались тарифи 2-5 % [58-60]. Особливо значний вплив на формування імпортних потоків зробив надмірно ліберальний режим імпорту споживчих товарів не першої необхідності (легкових автомобілів, предметів розкоші), що поглинали дефіцитні валютні ресурси.
В той же час, митно-тарифний режим нейтралізувався наявністю сильно заниженого курсу національної валюти, що призводило до подорожчання імпортних товарів, а також відсутністю вільного ринкового доступу до іноземної валюти з метою фінансування імпортних операцій.
Позитивним, в політиці лібералізації відносно імпорту, стало зменшення дисбалансу між попитом і пропозицією на внутрішньому ринку, але з кінця 1993 року почала простежуватись негативна тенденція, яка проявилася у - неготовності більшості національних підприємств конкурувати з іноземними, що призвело до ускладнення реалізації продукції, втраті ринків збуту, в тому числі і внутрішнього, спаді виробництва тощо.
Головною ж причиною вибору жорсткої митно-тарифної політики відносно експорту, стали диспропорції між внутрішніми цінами. Адміністративне регулювання цін зумовило збереження значно нижчого їхнього рівня, у порівнянні зі світовими, що спричинило вивезення товарів з України і загострення проблеми дефіциту.
Наповнення Державного бюджету за рахунок валютних прибутків та експортного мита і призвело до того, що практично більшість товарів, які потенційно могли бути експортовані, потрапили під дію вивізного мита [61], або нетарифних методів регулювання. Впровадження даної системи митно-тарифного регулювання експорту безперечно, було доцільним, але вкрай неефективним виявилося функціонування механізму розподілу квот, ліцензій, дозволів при експорті товарів та введення з грудня 1992р. інституту спецекспортерів [62-63]. На думку автора, складна процедур