Ви є тут

Таргетування інфляції в європейських країнах

Автор: 
Безнощенко Максим Володимирович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2004
Артикул:
0404U000781
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2. Стратегія і тактика таргетування інфляції в розвинутих і перехідних економіках
Після розгляду економічних теорій представників різних шкіл, виявлення цілей грошово-кредитної політики в сучасній соціально-орієнтованій ринковій економіці і аналізу інструментарію, що знаходиться на озброєні у центрального банку нам здається логічним перехід безпосередньо до аналізу таргетування інфляції на прикладі окремих європейських країн.
У цьому розділі ми зосередимо нашу увагу на особливостях розробки і впровадження режиму таргетування інфляції в країнах з розвинутою ринковою економікою на прикладі Швеції, Великобританії, а також Європейського центрального банку (ЄЦБ). Крім того, ми розглянемо на прикладі Чехії і Польщі досвід використання цього режиму в умовах перехідних економік. Перший параграф розділу буде присвячений теоретичному аналізу таргетування інфляції, а другий і третій безпосередньо практиці його використання, відповідно у розвинутих і перехідних економіках.
2.1. Таргетування інфляції як засіб оптимізації грошово-кредитної політики
Політика таргетування інфляції ставить перед тими, хто збирається її використовувати дуже важливе питання: який саме рівень інфляції потрібно обрати за таргет?
У різні часи провідні економісти висловлювали різні точки зору щодо того, який рівень інфляції є оптимальним. Так, М.Фрідман в 1969 році вважав, що в середньому очікуваний рівень інфляції має бути негативним. П.Кругман у 1993 році дотримувався думки, що довгострокова інфляція має складати 3-4% з метою досягнення більш високого рівня виробництва і зайнятості. С.Фішер відстоював оптимальний рівень інфляції на рівні 1.5-2%. Дослідницька група Брукінгс у 1996 році висловилась за те, що інфляція нижче 3% відображалась би негативно на зайнятості [14, 47].
Кожна із вищезазначених точок зору передбачає, що рівень інфляції повинен бути достатньо низьким, а чи можна його встановити на рівні 0 відсотків? Як ми вже знаємо, у законодавстві багатьох країн написано що метою грошово-кредитної політики є стабільність цін, тобто інфляція на рівні 0 відсотків. Більшість сучасних економістів, однак, вважає, що нульовий рівень інфляції є неоптимальним, або, навіть, небезпечним таргетом для грошово-кредитної політики.
Дослідження показують, що вимірювання інфляції за допомогою індексів споживчих цін є дещо неточним і має тенденцію до завищення реального рівня інфляції. По-перше, індекси з фіксованими зваженими компонентами не враховують те, що можуть з'явитися товари-субститути, які будуть дешевшими за товари, які входять в індекс. По-друге, поява оновлених товарів із більш високою ціною, але з покращеною якістю не може вважатися проявом інфляції. Згідно з дослідженнями М.Боскіна [130], Б.Моултона [190] 1996 та М.Шапіро і Д.Вілкокса [212], індекси споживчих цін у випадку США можуть переоцінювати рівень інфляції на 0,5-2 відсоткових пункта в рік. Логічним висновком цих досліджень є те, що навіть якщо центральний банк хоче досягнути "реальної" інфляції в 0 відсотків, його таргет повинен бути дещо вищим нуля.
У центрального банку, що планує ввести режим таргетування є альтернатива: вводити таргет у вигляді конкретного значення запланованого рівня інфляції або визначити його як певний проміжок (коридор) допустимих значень рівня інфляції. У кожного з цих варіантів є свої переваги та недоліки.
У випадку вибору фіксованого точечного таргета центральний банк повідомляє економічних суб'єктів про те, що він буде дуже жорстко слідкувати за рівнем інфляції і ні в якому разі не використовуватиме інструментарій грошово-кредитної політики на досягнення будь-яких інших цілей. Такий підхід з одного боку накладає на центральний банк велику відповідальність за дотримання таргету, але ж і провина центрального банку у випадку невдачі в досягненні точечного таргету буде психологічно вважатися значно меншою, ніж невтримання інфляції у межах запланованого коридору.
Використання коридору для визначення таргета дає центральному банку більше простору для маневру і має важливу роль по інформуванню економічних субєктів щодо оцінки центральним банком невизначеності повязанною з інфляцією. Теоретично, задача "попадання в коридор" значно легша ніж "попадання в точку". Але штраф довіри до політики у випадку використання таргета-коридора більший ніж при використанні таргета-точки. Звичайно, коридор можна зробити достатньо широким, для того, щоб центральний банк без значних зусиль міг вписатися в нього. Але при встановленні коридору такої ширини практично втрачається сенс таргетування інфляції і у економічних субєктів виникають сумніви щодо привязаності центрального банку до завдання контроля інфляції. Встановлення занадто вузького коридору також має ваду: штраф довіри за непопадання в нього більший ніж для таргета-точки, а попадання практично таке ж складне.
Деякі автори проводили дослідження щодо того, яку волатильність має індекс інфляції і яка з ним пов'язана невизначеність. Їх дослідження вказує, що невизначеність у прогнозуванні інфляції може досягати 5-6% (див. [160]).
Важливим атрибутом у визначенні таргета-коридору повинно бути його центральне значення або математичне очікування. Тобто коридор повинен визначатися як де I - середнє значення таргету, а i+ та i- ? допустимі відхилення. Центральний банк повинен прагнути досягти саме центрального значення коридору, а не просто вписатися в нього. Це дозволяє уникнути ефекту "сповзання" коридору, який виникатиме, якщо інфляція тривалий час буде знаходитися на межі коридору.
Використання оптимально визначеного таргета-коридору здається більш прийнятним у порівнянні з таргетом-точкою ще й тому, що коридор дозволяє більш гнучко реагувати на шоки. Єдино можлива довгострокова мета центрального банку - цінова стабільність, але ж ми знаємо, що в короткостроковій перспективі інструменти грошово-кредитної політики дозволяють впливати і на інші показники, включаючи ВВП та безробіття. Отже центральний банк в рамках допустимих значень таргета-