РОЗДІЛ 2
Сутність та особливості економічних трансформацій в процесі формування
економічних умов євроінтеграції в країнах ЦСЄ
2.2. Макроекономічне забезпечення реалізації стратегії євроінтеграції
Процес трансформації економічної системи в країнах ЦСЄ, що розпочався на межі
1980-90-х рр., мав на меті їх перехід від планової економіки до ринкового
господарства і демократичного суспільства [100, с. 398]. При цьому всі ці
країни спіткали певні труднощі. Так, для більшості з них на перших етапах
трансформації були характерні недостатньо розвинуті правова та фінансова
інфраструктура, обмеженість ринкових регуляторів, відсутність яскраво
вираженого приватного сектора та середнього класу. На думку експертів, лише
Угорщина (з її більш ніж двадцятирічними дотрансформаційними реформами) до
початку 1990-х рр. наближалась до мінімально необхідного рівня розвитку
ринкової інфраструктури [62].
Незважаючи на те, що перед країнами ЦСЄ постали, в принципі, схожі завдання,
пов’язані з ринковою трансформацією, механізми їх вирішення подекуди істотно
відрізняються у кожній країні. Спільним же було те, що в процесі економічних
перетворень майже всім країнам ЦСЄ довелося пройти через два принципово різні
етапи [101].
Характерною рисою першого етапу (кінець 1980-х – перша половина 1990-х рр.)
була своєрідна автономність країн щодо шляхів реформування. На цьому етапі
використовувалось не лише багато різних методів здійснення ринкових
перетворень, а й різна послідовність їх впровадження. Така ситуація тривала до
1993 р., коли Європейська Рада в Копенгагені ухвалила рішення стосовно
можливості вступу до ЄС країн ЦСЄ та одночасно визначила критерії їх вступу:
1) політичний – стабільність інститутів, що гарантують демократію, верховенство
права, дотримання прав людини, повагу та захист прав національних меншин;
2) економічний – забезпечення створення ефективної ринкової економіки, здатної
конкурувати всередині співтовариства та справлятися з дією ринкових сил, що
функціонують в ЄС; 3) той, що пов’язаний з прийняттям інституційних норм ЄС та
адаптацією до європейського законодавства.
Наслідком цього став перехід країн ЦСЄ до другого етапу вирішення
трансформаційних завдань, характерною особливістю якого було спрямування
трансформаційних механізмів на досягнення копенгагенських критеріїв вступу до
ЄС [101]. Виконання ж критеріїв конвергенції (зближення) давало право країнам
приєднуватися до економічного та валютного союзу. До цих критеріїв належать:
дефіцит державного бюджету не повинен перевищувати 3%;
відношення державного боргу до ВВП не повинно перевищувати 60%;
достатній рівень стабільності цін і сталість середніх темпів інфляції (цей
рівень не повинен перевищувати трьох кращих показників країн-членів більш, ніж
на 1,5%);
довгострокова номінальна відсоткова ставка не повинна перевищувати трьох кращих
показників країн-членів більш, ніж на 2%;
протягом щонайменше двох років і без значного напруження з боку відповідної
країни нормальне відхилення величини обмінного курсу національної валюти не
повинне виходити за граничні значення, передбачені механізмом обмінного курсу
країн-членів ЄС [102].
Тому всі подальші системні перетворення, що відбувалися в країнах ЦСЄ, були
спрямовані тільки на досягнення зазначених вище критеріїв. Якщо проаналізувати
ці критерії, то можна виявити, що вони цілком вписуються в основні сфери
реформ, необхідні для ринкової трансформації – макроекономічна стабілізація,
мікроекономічні реформи та реформа інституційної структури, яка забезпечує
децентралізацію прийняття економічних рішень (Додаток В.). Відтак, подальший
аналіз економічних змін у країнах ЦСЄ буде проводитися в контексті виконання
ними критеріїв вступу до Євросоюзу. З одного боку, це дасть змогу краще
зрозуміти сутність економічних процесів, які відбувалися в країнах ЦСЄ перед
приєднанням до ЄС, а з другого – виділити ті елементи їх досвіду, які може
використати Україна в процесі реалізації власної євроінтеграційної стратегії.
Широкомасштабна ринкова трансформація в Польщі, Угорщині та Чехії розпочалася у
вигідніших стартових економічних умовах порівняно з іншими країнами ЦСЄ. Це
зумовлювалося переважно тим, що окремі елементи ринкової системи були
впроваджені в цих країнах ще до початку ринкових перетворень. Скажімо, для
Польщі ще з 1981-1982 рр. характерними були: обмежена самостійність державних
підприємств, яка підтримувалась інститутом робочого самоуправління і частково
за рахунок ліквідації галузевих органів управління типу об’єднань; скасування
директивних показників і лімітів для підприємств та заміна їх операційними
програмами та державними замовленнями для певних товарних груп, при цьому однак
зберігався централізований порядок в розподілі окремих видів сировини,
напівфабрикатів та іноземної валюти; часткова лібералізація внутрішніх цін;
часткова демонополізація зовнішньої торгівлі: підприємства отримали право
залишати для власних експортних потреб частину експортної виручки; обмежена та
контрольована державою можливість створення дрібних та середніх підприємств у
приватному секторі вітчизняними та іноземними інвесторами; часткова
лібералізація фінансової системи держпідприємств і скасування регулювання
індивідуальної заробітної плати в централізованому порядку [54, с. 85].
В Угорщині ж, на відміну від Польщі, перші ознаки ринкового господарства
з’явилися ще в 1960-х рр. Угорщина мала більшу експортну квоту та орієнтувалась
на західні ринки. Підтвердженням цього може бути те, що в 1950 р. на реекспорт
в несоціалістичні країни припадало близько 14% ВВП, а в 1988 – 21%. З другої
половини 1970-их
- Київ+380960830922