РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ
2.1. Становлення механізму ринкового регулювання економіки України
Усі колишні комуністичні країни зазнали глибокого спаду виробництва протягом останніх років існування адміністративної економіки (або домінування її елементів) та перших років перехідного періоду. Відмова від планово-розподільчої системи і побудова соціально-орієнтованих ринкових відносин не могли минути без втрат. До того ж на початку трансформації не помічалися вразливі місця природного та виробничо-технологічного комплексів України: незбалансованість природних ресурсів, міжкомплексна, міжгалузева, міжвиробнича незбалансованість матеріально-технічної бази і виробничого потенціалу, нарощувана десятиріччями мілітаризація економіки, непропорційність базових та споживчих галузей, переважання матеріало- і енергоємних виробничих об`єктів, а відтак низький рівень економічної самодостатності країни.
Але ці негативні риси успадкованої економічної системи, звичайно, не виправдовують недоліків економічної політики, які були допущені при реформуванні. Становлення ринкової економіки в Україні, яке реалізовувалося в надії на автоматизм ринкового механізму, нову мотивацію підприємництва та праці, піднесення виробництва, в дійсності за відсутності необхідних умов, кадрів, традицій тощо призвело до значного погіршення економічної та соціальної ситуації.
Отже, Україні не вдалося обійти класичну схему економічних криз, що, до речі, спіткало й інші постсоціалістичні та пострадянські країни. З моменту отримання незалежності і до сьогодні простежуються три періоди трансформації економіки України [128].
Перший - 1991-1994 роки - період лібералізації, обвального спаду виробництва та гіперінфляції (період стагфляції). Феномен спаду на початковому етапі трансформації можна було б пояснити двома групами факторів: (1) мікро- та макроекономічними спотвореннями, що були успадковані від командної економіки; (2) поганою економічною стратегією. Серед основних причин невдалої стратегії, яку проводив тодішній уряд, можна згадати дуже експансіоністську монетарну та бюджетну політику на початку десятиріччя, що призвело до гіперінфляції наприкінці 1993 року [56, 128].
І, все ж таки, розмір та природа спаду економіки України, які і інших колишніх комуністичних країн, до сьогодні викликають багато наукових дискусій та протиріч [116]. Деякі вчені порівнюють великий обсяг спаду офіційного ВВП посткомуністичних країн із великою депресією 1930-х років ХХ століття. Проте така аналогія є відірваною від реальності, так само, як і невірною є думка про те, що саме перехід від директивної економіки до ринкової та, особливо, радикальний його варіант, були відповідальними за глибоку рецесію.
Звичайно, як зазначено вище, при розгляді причин системної кризи в Україні ці фактори мають свою частку негативного впливу, але далеко не основну. Це твердження можна пояснити не лише тими міркуваннями, за допомогою яких ми описали феномен стаду в Україні вище, але й наступними:
* спад виробництва в комуністичних країнах почався ще до того, як вони розпочали перехід від планово-розподільчої системи до ринкової економіки [116];
* країни Центральної Європи та Балтії, котрі стали на шлях радикальних та швидких реформ, зазнали меншого кумулятивного спаду і почали відновлюватися раніше ніж країни Співдружності Незалежних Держав та Україна, які рухалися шляхом поступових реформ.
Не дивлячись на те, що далі, аналізуючи підсумки першого етапу трансформації на Україні, ми будемо наводити офіційні дані для характеристики його результатів, зараз коротко обґрунтуємо той факт, що до офіційних статистичних даних необхідно відноситися з певною долею недовіри.
Справа в тому, що в усіх посткомуністичних країнах, так само як і в Україні, величину офіційного спаду ВВП було дещо переоцінено з багатьох причин. Та їх частина, яка відноситься до розкриття поняття "віртуальна економіка" буде детально вивчена нижче, але зараз ми перерахуємо основні:
* по-перше, рівень офіційного ВВП, який декларувався у централізованій плановій економіці, був завищений (так звані приписки) на всіх рівнях управління;
* по-друге, він не відображав хронічний дефіцит продукції, її низьку якість та обмежений асортимент;
* по-третє, значна доля ВВП споживалася для військових та квазівійськових цілей, а відповідно не підвищувала рівень та якість життя населення;
* четверте (що притаманне віртуальній економіці) після початку перехідного процесу, приписки змінилися значними заниженнями з метою уникнути надмірного оподаткування (зняти вершки прибутків);
* п`яте, період гіперінфляції також став причиною чисельних статистичних помилок, особливо, це стосується дефляторів ВВП.
Таким чином, в усіх країнах із перехідною економікою (в тому числі і в Україні) фактичний розмір спаду ВВП (ще раз зауважимо, фактичний, а не офіційний) так само, як і реальні стандарти життя населення були, мабуть, дещо нижчими від тих, що повідомлялись офіційно. Нажаль в цьому плані в країнах СНД спостерігалися, загалом, набагато гірші результати, ніж у країнах Центральної Європи та Балтії, при цьому Україна виявилася однією із країн-аутсайдерів у групі країн СНД.
Тоді як успадковані спотворення (величезні як для України) можна вважати основним фактором падіння виробництва на початку трансформації економіки України (1991-1994 роки), саме невдала економічна стратегія зробила фазу спаду такою затяжною та важкою і так надовго затримала економічне одужання (1995-1999 роки).
Отже, другий етап - 1995-1999 роки - період протидії кризовим процесам. Але він мав непослідовний характер. Серед основних недоліків варто відзначити:
* запізнілу та непослідовну лібералізацію і макроекономічну стабілізацію;
* тривалий бюджетний дисбаланс у 1995-1998 роках, який призвів до кризи у вересні 1998 року;
* повільне просування шляхом приватизації, де домінували непрозорі схеми; інтенсивний пошук ренти олігархами;
* несприятливий інвестиційний
- Киев+380960830922