РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ ТА ОЦІНКА РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ РЕГІОНУ
2.1. Соціально-економічні передумови розвитку
системи вищої освіти регіону
Враховуючи диференціацію процесів, що відбуваються в системі вищої освіти в
різних регіонах країни, для проведення політики та здійснення реформування в
галузі вищої освіти на загальнодержавному рівні слід сконцентрувати увагу на
вивченні проблем кожного регіону. Це зумовлює актуальність виявлення ряду
регіональних тенденцій і закономірностей розвитку вищої освіти.
Ускладнення умов життєдіяльності більшої частини населення регіону зумовило
значне зменшення відтоку випускників шкіл на навчання до столичних вузів та
навчальних закладів сусідніх областей. Цей факт свідчить про те, що набуває
сили процес регіоналізації вищої освіти. Але оптимальний розвиток цього процесу
можливий за умов спроможності навчальних закладів регіону забезпечувати
реалізацію усього комплексу особистих та державних потреб щодо здобуття вищої
освіти.
Аналіз функціонування навчальних закладів регіону свідчить про зростання ролі
суб’єктивного фактору. Найбільш динамічно розвиваються вищі навчальні заклади,
які очолюють керівники, що поєднують в собі риси організаційних, вольових,
інтелектуальних лідерів своїх колективів. У зв’язку з цим перетворення
інститутів на університети, державного університету на національний університет
відповідає тенденції регіоналізації вищої освіти. Нова управлінська ситуація
(перерозподіл управлінських функцій між державними та вузівськими ланками
управління, підвищення самостійності вищих навчальних закладів) потребує нових
підходів, нових людей, керівників.
Для розвитку вищої освіти регіону характерний перехід на нову економічну
модель, яка забезпечила створення ринку освітніх послуг та включення освітніх
закладів в систему ринкових відносин.
Новим в розвитку системи вищої освіти в регіоні стало відкриття вищих
навчальних закладів, заснованих на недержавній формі власності.
Розвитку вищої освіти регіону притаманні загальні для системи вищої освіти
держави в умовах формування різних форм власності особливості – демократизація
навчально-виховного процесу та управління, гуманітаризація та гуманізація,
поширення освіти, що базується на середній школі, розвиток системи освіти
дорослих, посилення зв’язків навчальних закладів з ближнім територіальним
середовищем, поєднання лібералізації, селективності та елітарності вищої
освіти, використання нових моделей фінансування та матеріально-технічного
забезпечення, відкриття навчальних закладів недержавної форми власності,
автономізація навчальних закладів.
У розвитку системи освіти регіону знайшли прояв дві протилежні тенденції –
орієнтації на забезпечення централізованої системи управління, яка була
притаманна Союзу РСР, Франції, Німеччині, та децентралізованої, що знайшла
поширення в США, Великій Британії. Можна зазначити, що процес розподілу
повноважень між державними, регіональними та управлінськими ланками закладів
освіти майже завершився. Держава розробляє стратегію законодавчої та
нормативної бази вищої освіти, здійснює часткове фінансування державних
навчальних закладів. Але реалізація стратегії, подальший розвиток вищої освіти
регіону залежить значною мірою від регіональних структур. Зараз більшу
активність проявляють керівники вищих навчальних закладів, однак для
забезпечення системного розвитку вищої освіти потрібно підвищити роль обласних
державних адміністрацій. Такі їх функції, як прогнозування розвитку цієї
освітньої галузі, ініціювання відкриття нових навчальних закладів різних форм
власності, створення особливо в перший час, сприятливих умов для їх
функціонування. Саме це, на нашу думку, буде сприяти розвитку вищої школи на
регіональному рівні.
Досвід найбільш розвинутих країн світу свідчить, що існує кореляція між темпами
їх економічного розвитку та динамікою кількісних показників вищої освіти. Вища
школа працює як над забезпеченням фундаментальної наукової, загальнокультурної
та практичної підготовки фахівців, які будуть працювати в усіх галузях
економіки та культури, так і бере участь у розв’язанні невідкладних
економічних, науково-технічних та соціальних завдань.
Отже, на початок 2003/04 н.р. в Кіровоградській області діяло 23 вищих
навчальних заклади: 17 – І–ІІ рівнів акредитації (11 технікумів, 3 училища, 3
коледжі) та 6 – ІІІ–ІV рівнів акредитації (2 університети, 3 інститути, 1
академія).
Характеризуючи існуючу нині мережу вищих навчальних закладів, слід зазначити,
що вона відрізняється від тієї, що існувала донедавна, появою недержавних вищих
закладів освіти. В області функціонують три недержавних заклади ІІІ–ІV рівнів
акредитації та один – І–ІІ рівня акредитації. Таким чином відбувається процес
становлення нової системи закладів освіти, які ґрунтуються на недержавній формі
власності. Для України в цілому, і Кіровоградської області зокрема, це є одним
з додаткових джерел поповнення кваліфікованими спеціалістами без витрати на це
державних коштів.
На нашу думку, зазначена система має такі позитивні риси:
- збільшує можливості молоді щодо здобуття вищої освіти;
- суттєво запобігає зовнішній міграції науково-педагогічного потенціалу за
рахунок створення додаткових можливостей займатися викладацькою діяльністю;
- забезпечує реальну перспективу щодо вдосконалення структури підготовки
спеціалістів для регіону, яка зі зміною обсягів виробництва зараз не відповідає
її потребам і значною мірою відрізняється від структури провідних країн світу.
Мережа вищих навчальних закладів впродовж останніх чотирьох років є стабільною.
Більшість з них розміщена в м. Кіровограді (14) т
- Киев+380960830922