РОЗДІЛ 2
ТИПОЛОГІЯ СПОСОБІВ УТВОРЕННЯ МОВНИХ ІННОВАЦІЙ ТА СИСТЕМНІСТЬ СЛОВОТВОРУ
2.1. Типології способів утворення мовних інновацій
Слід зазначити, що стосовно визначення способів словотворення досі відсутня
загальноприйнята думка як така. Існують різні концепції, а відтак і
визначається різна кількість способів деривації. Ці концепції часто суперечать
одна однії і по-різному тлумачать очевидні реалії.
У межах проблеми, що розглядається, не можна не торкнутися питання про принципи
класифікації способів словотворення. Дослідники, як правило, говорять про те,
що визначальним у способі словотворення є словотворчий формант: "Більшою, ніж
словотвірний тип, одиницею класифікації є спосіб словотворення, що об'єднує ряд
типів із тотожним видом форманта (префікс, суфікс тощо) " [Лопатин, Улуханов
1997, с. 502]. При цьому зазначається, що "спосіб - це клас похідних слів,
об'єднаних (у останньому дериваційному кроці) спільністю форманта безвідносно
до конкретного матеріалу та його втілення" [Лыков 1987, с. 139-140; Немченко
1985, с. 176-177]. У той же час існує точка зору, згідно з якою "спірним ... є
виділення найбільшої класифікаційної одиниці - способу словотворення" [Соболева
1972, с. 190].
На нашу думку, не досить коректним є вживання терміна “словотворчий формант” у
випадку дослідження механізмів утворення нових неафіксальних слів. Вважаємо за
доцільне кваліфікувати подібну реалію продукувальною базою”, оскільки в нашій
роботі термін “словотворчий формант” використовується для позначення саме
словотворчого елемента.
Традиційно морфологічне словотворення протиставляється неморфологічному. При
цьому до морфологічного відносяться такі способи словотворення, в яких у ролі
форманта виступають морфемні, афіксальні (морфологічні) засоби, їх приєднання
до продукувального слова або основи (основ). Неморфологічний словотвір так само
традиційно представлений у таких різновидах: лексико-семантичний,
лексико-синтаксичний, морфолого-синтаксичний [Шанский 1968, с. 263]. Такі
подвійні назви, на наш погляд, маючи призначення більш точно описати певну
словотвірну реалію, певною мірою гальмують розвиток наукової думки про те, що
словотвору взагалі може бути притаманна ладна системна ієрархічна побудова (не
виключаючи, однак існування периферійних явищ змішаного типу).
Подальшої розробки типології неморфологічних способів, як було нами помічено,
практично не проводилося, проте іноді йшлося про “деякі способи по відношенню
до того або іншого рівня” [Бондалетов 1980]. Тим часом словотвірні явища, які
не “підводяться” під морфологічне словотворення, є досить різноманітними й
корелюють із різними рівнями мовної структури. Таким чином, морфологічне і
неморфологічне словотворення вимагають своєї подальшої нагальної деталізації.
Так М.М.Шанський виділяє лексико-семантичний спосіб, морфолого-синтаксичний,
лексико-синтаксичний, складання, складноскорочений спосіб, абревіацію,
афіксацію (префіксальний, суфіксальний, префіксально-суфіксальний), безафіксний
спосіб, зворотне словотворення. У своїй роботі [Шанський 1977] дослідник
фактично деталізує розроблену раніше класифікацію способів словотворення,
розмежовуючи словотвір (лексико-синтаксичний спосіб) і слововивід, який, у свою
чергу, поділяється на морфологічний, семантичний спосіб і калькування.
О.А.Земська, розглядаючи способи словотворення, виділяє дванадцять способів
словотворення: сім афіксальних, п'ять безафіксних. З них сім, на її думку,
використовуються для продукування простих слів (суфіксація, префіксація,
нульова суфіксація, префіксально-суфіксальний спосіб, префіксація в поєднанні з
нульовою суфіксацією, усікання, субстантивація), а інші п'ять використовуються
для утворення складних слів (чисте складання, зрощення, абревіація, складання з
суфіксацією, складання в поєднанні з нульовою суфіксацією) [Земська 1973, с.
181]. Проте, розглядаючи оказіональне словотворення, вона висловлює досить
важливу тезу про те, що слова можуть утворюватися за конкретним зразком [там
само: 236-237].
Деякі лінгвісти вважають оказіональне словотворення, разом з абревіацією й
усіканням, окремою підсистемою загальної системи словотвору [Янко-Триницька
1975, с. 415]. Ми не цілком згодні з таким відмежуванням і вважаємо за більш
доцільне говорити про те, що малопродуктивні способи словотворення знаходяться
не в центрі системи словотвору, а на її периферії. У цьому зв’язку вважаємо за
необхідне підкреслити, що й так звані оказіональні одиниці можуть виникати за
допомогою продуктивних способів словотворення, тобто тих, які відносяться до
центру системи.
І.С.Торопцев запропонував досить оригінальну, проте не досить об’єктивну
класифікацію способів словотворення. Він виділяє способи простого словотворення
і способи комбінованого словотворення. Способи простого словотворення
поділяються ним на дві групи: створені на базі однієї підоснови і на базі двох
і більшої кількості підоснов, отриманих із словосполучень. На базі однієї
підоснови функціонують такі способи, як суфіксація, нульсуфіксація,
префіксація, нульпрефіксація. На базі двох підоснов створені словоскладання і
нульсловоскладання [Торопцев 1980, с. 96-98].
Досліджуючи процеси творення нових слів та лексико-семантичних варіантів,
А.Ф.Журавльов розмежовує 4 класи номінацій: а) нормальні номінації; б)
мутаційні номінації (метонімічні процеси й запозичання);
в) штучні номінації (контамінаційні утворення, усікання, створення абсолютно
невмотивованих слів, різні способи створення оказіоналізмів); г) "патологічні"
номінації (формальні перетворення як наслідок різних перешкод екстра- та
інтралінгвального характеру) [Журавлёв 1982 (б), с. 47-48]. Фактично він
вид
- Киев+380960830922