РОЗДІЛ 2 СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНІ ПАРАМЕТРИ ВИСЛОВЛЮВАНЬ ІЗ КОНЦЕПТОМ "ПОРАДА"
2.1. Семантичне моделювання мовленнєвих актів поради
Вивчення питань синтаксичної семантики є одним із провідних напрямків сучасної
лінгвістики. Основна увага лінгвістів сьогодні спрямована на пошуки семантичних
моделей, виявлення структури значень і смислів мовних одиниць, на дослідження
відношення речення й ситуації, яка ним позначається [235, 5]. Дослідження
семантики порад передбачає, в першу чергу, визначення їх семантичної структури.
При цьому семантична чи глибинна структура речення часто подається як його
інформативний зміст, представлений в абстрагованому вигляді, як закріплене в
мовній системі співвідношення типізованих елементів смислу [281, 244], або ж як
"безпосереднє відображення ситуації через призму свідомості, інтерпретація
змісту речення" [235, 10]. Зміст речення виникає в результаті взаємовідношення
буквального значення речення (інтерпретація речення безвідносно до контексту –
мовленнєвої ситуації) й глобального контексту (контексту, який включає інтенцію
й переконання комунікантів, тематичний контекст, сукупність знань комунікантів
з приводу цієї теми, їх стосунки тощо). Як зазначає Г.В. Колшанський, контекст
– це сукупність формально фіксованих умов, за яких однозначно виявляється зміст
будь-якої мовної одиниці [125, 45]. У випадках вираження спонукання адресата до
певної дії буквальне значення речення досить часто збігається із загальним
змістом речення, оскільки спонукання є первинною функцією імператива. Однак тип
спонукання (наказ, вимога, порада, прохання тощо) можна визначити, як правило,
лише завдяки контексту, тій мовленнєвій ситуації, в якій реалізоване дане
речення як висловлювання. Тому для виявлення семантичної структури речень із
значенням поради необхідно перш за все знати їх поверхневу структуру, на основі
якої визначається буквальне значення, тобто інваріантна семантика речення [191]
і всі фактори контексту, в якому дані речення використовуються. Плідним у цьому
плані видається семантичне моделювання висловлювань із концептом "порада".
Одиницею такого моделювання може стати семантична модель речення, що виконує в
певних контекстних умовах функцію спонукання до дії. Під семантичною моделлю
розуміємо той чи інший стереотип структурування смислу речення, за допомогою
якого внутрішнє мовлення переводиться у висловлювання [162, 34].
У нашому дисертаційному дослідженні узагальнена, основна семантична модель
поради, яка експліцитно подає загальний зміст великої кількості рівнозначних
висловлювань, включає структуру з перформативним дієсловом, яке безпосередньо
виражає тип мовленнєвого акту – директив – і конкретизує його комунікативну
мету – спонукання до дії або досягнення чи підтримку певного стану.
Уведення перформативів у семантичну структуру розповідних речень було
зафіксовано Дж. Россом, а потім простежено на всіх видах висловлювань, у тому
числі й спонукальних [11, 53]. В українській лінгвістиці спробу групування
засобів вираження спонукання на основі семантичної й синтаксичної ознак зробила
О.Л. Шевченко [288]. На нашу думку, запропоновані дослідницею правила виділення
різних семантичних моделей дозволяють застосовувати їх і при аналізі
висловлювань із концептом "порада". Так, узагальнену структуру висловлювання
поради з перформативним дієсловом можна представити за допомогою моделі
(Я) Раджу тобі зробити Z,
де Z – дія, яка пропонується адресатові, є корисною для нього.
Така модель містить перформативне дієслово радити, яке чітко характеризує тип
спонукання, лексеми на позначення учасників спілкування – адресанта й адресата
(перший може бути виражений як експліцитно, так і імпліцитно, оскільки ситуація
спілкування, особові форми дієслова "підказують" адресанта спілкування) та дію
Z, яка пропонується адресату і корисна для нього, що є прагматичною ознакою
мовленнєвого акту зі значенням поради.
Однак досліджуваний матеріал свідчить про те, що дуже мала кількість
висловлювань має наведену вище структуру в "чистому" вигляді, а в мові
функціонують найрізноманітніші конструкції із значенням поради. Тому необхідною
є метамова, яка має бути пристосована для опису будь-якого значення, незалежно
від того, якими "поверхневими" засобами воно виражене, тобто, необхідна
"семантична метамова" [54, 6]. Для того, щоб мати можливість порівнювати
значення найрізноманітніших мовних явищ, їх, перш за все, потрібно виразити
певним єдиним способом, саме для цього й потрібна метамова.
В якості такої метамови А. Вежбицька пропонує користуватися мовою семантичних
примітивів, яка є природною мовою, точніше її частиною, досить обмеженою,
стандартизованою, позбавленою будь-якої національної специфіки [54, 6].
Синтаксис метамови дуже простий і універсальний, він обмежений декількома
конструкціями типу Я думаю про це; Я хочу зробити це і т. п., оскільки смисл
висловлювання є певною комбінацією думок адресанта, яка відображає певний
фрагмент дійсності, то за допомогою метаречення чи ряду метаречень (метатексту)
можна "розшифрувати" значення того чи іншого висловлювання.
Пропонований шлях опису висловлювань дає змогу вичленувати його в ряд суджень,
кожне з яких має власні суб’єкт і предикат. Останні співвідносяться з суб'єктом
і предикатом, що подаються у структурі висловлювання і можуть співвідноситися з
факторами мовленнєвого спілкування і, в першу чергу, з особою адресата.
Дослідження висловлювань із концептом "порада" в українській мові дозволило
виявити різноманітні їх види, кожен із яких має великий набір специфічних
характеристик. Аналіз мовознавчого матеріалу виявляє як ядерні, найбільш
частотні, типові види мовленнєвих актів зі значенням поради, що достатньо повно
- Киев+380960830922