РОЗДІЛ 2.
СЕМАНТИКО-ПРАГМАТИЧНА характеристика ПРИЄДНУВАЛЬНИХ КОНСТРУКЦІЙ І СКЛАДНИХ
РЕЧЕНЬ З ПІДРЯДНИМ ЗВ'ЯЗКОМ
2.1. Приєднувальні конструкції й складнопідрядні речення в семантичному вимірі
Не викликає сумнів той факт, що при вивченні будь-якої складної мовної одиниці
необхідно застосовувати триаспектний підхід – аналізувати її в формальному,
семантичному і прагматичному планах. Ігнорування будь-якого з цих трьох
напрямів веде до непевності та необ'єктивності дослідження й не може дати
вичерпної оцінки досліджуваного матеріалу. Класифікації, які не враховують
змістову сторону мовного знаку, приречені на однобокість у його аналізі [172:
3; 298: 5] (пригадаємо антименталістичні теорії структуралістів). Але аналіз
змісту без опори на формальний фактор також тяжіє до суб'єктивізму. Тому як
формальна, так і глибинна структура мови постійно тримається в полі зору
дослідників, а починаючи з другої половини минулого сторіччя, у мовознавчій
науці превалює прагнення розглядати граматичний і семантичний аспекти значення
комплексно, а не протиставляти їх один одному.
Отже, після аналізу структурного каркасу (поверхневої структури) СПР і ПК із
ПСЗ' цілком логічним є аналіз латентної (глибинної) структури цих одиниць –
взаємодію їхніх частин з точки зору семантики, оскільки, як слушно
підкреслювала В.А. Белошапкова, "значення складного цілого можна визначити в
основному змістовими відношеннями між компонентами, що поєднуються," [19: 4].
Така позиція знаходиться у межах загального діалектичного підходу до
кваліфікування окремих елементів у їхньому зв'язку з цілим.
Під семантичним аспектом ПК і СПР, услід П.В. Чеснокову, ми будемо розуміти
відбиття певної типової ситуації разом з оціночними ідеями, які стосуються
даної ситуації [317: 10].
Питання семантичної структури речення отримує в мовознавчій науці неоднозначне
розв'язання. Дослідники виокремлюють у його семантичній будові різну кількість
ярусів (так, у І.Р. Вихованця їх чотири), хоча майже всі погоджуються з
існуванням “поверхневого” й “глибинного” рівнів при різному підході до
визначення останнього. Зокрема, у семантиці речення виділяють такі яруси: а)
змісту (В.В. Богданов, У. Вайнрайх, В.Г. Гак, Ч. Філлмор, У. Чейф); б)
семантичних представлень у глибинних структур (Є.В. Падучева); в)
семантико-синтаксичної моделі речення (А.Ю. Міхневич) і под. У нашому
дослідженні ми будемо дотримуватись найбільш популярного серед вітчизняних
лінгвістів погляду, згідно з яким у семантичній будові речення розрізняють два
яруси – власне-семантичний і семантико-синтаксичний. Отже, глибинну (змістову)
структуру або семантичну модель ПК і СПР в даному дослідженні ми розглядатимемо
з урахуванням двох рівнів семантичної репрезентації: 1) семантико-понятійного
(логічного) – ні ПК, ні СПР самі по собі не відображають завершеної до кінця
думки, а критерієм їхньої інформаційної значущості є контекст і тільки в ньому
розкривається їхнє прагматичне завдання; 2) семантико-функціонального – ПК і
СПР розглядаються з точки зору семантичних функцій їхніх складових у певній
ситуації.
У даному розділі ми проведемо безпосередній змістовий аналіз
експліцитної/імпліцитної форми ПК і СПР, тобто встановимо відношення між
"мовною формою та її референтним змістом", на необхідність якого вказують і
закордонні дослідники проблеми взаємозв'язку мови й мислення [352: 98].
Звичайно, ми далекі від думки про безпосередню кореляцію формальної та
смислової сторони ПК і СПР (так само як і форми та змісту). З цього приводу
Л.Теньєр підкреслював, що між структурним і семантичним планом "...нема
тотожності, але є паралелізм...поряд із структурними зв'язками є зв'язки
семантичні, що співвідносяться з ними у регулярний спосіб" [292: 53]. На нашу
думку, ПК із ПСЗ' і СПР мають перетини семантико-синтаксичних відношень частин,
тобто є одиницями подібними, варіативними не тільки у формально-синтаксичному,
але й у семантичному аспектах. Тому вважаємо за необхідне дослідити питання,
яким до цього часу увага не приділялась – трансформаційним можливостям
(лексичним і синтаксичним) ПК із ПСЗ' і СПР, відштовхуючись від інваріантної
основи даних одиниць, тобто, розглядаючи семантичний аспект ПК і СПР, необхідно
проаналізувати такі головні моменти в їхніх частинах: співвідношення
лексико-граматичних форм, укладання/невкладання в змістову площину одна одної
(корелятивність/некорелятивність зв'язку) й роль модифікаторних елементів у
вираженні пропозиціональних відношень.
Актуальність такого дослідження підтверджується неабияким інтересом сучасної
лінгвістики до вивчення семантичних відношень взагалі (продовжується "штурм
семантики") та варіативних відношень (лексичних, семантичних, синтаксичних) у
мові зокрема. А дані відношення, як доводиться в багатьох дослідженнях кінця ХХ
сторіччя, притаманні усім рівням структури мови [104; 247: 3; 344: 9]. Крім
того, у відповідності до відомого закону діалектики мовна варіативність завжди
співвідносилась з проблемою зв'язку форми й змісту. Дана проблема була й до
цього часу ще залишається дискусійною в сучасній лінгвістиці. Як і більшість
мовознавців ми підтримуємо думку про те, що однозначна відповідність між формою
й змістом (значенням) не спостерігається, але певні відношення між ними
існують. І.В. Арнольд вказувала, що взаємозв'язок між ними виявляється в тому,
що "... з одного боку, загальне значення може бути передано системою форм, що
варіюються, а з іншого боку – єдине конструктивне ціле може мати співвідносні
значення, але такі, що розрізняються між собою" [247: 3].
Таким чином, аналіз не тільки структурних, але й се
- Киев+380960830922