РОЗДІЛ 2. ДІЮЧА СИСТЕМА СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ
2.1. Трансформація системи соціального захисту населення в Україні
Система соціального захисту, що діяла в Українській РСР, існувала в умовах повної зайнятості населення й була далеко не завжди продуктивною. В рамках цієї системи надавались спеціальні види допомоги для вразливих верств населення (інвалідів, людей похилого віку, багатодітних сімей і т. ін.), пільги та привілеї у вигляді компенсацій або винагород (для героїв Великої Вітчизняної війни, героїв Соціалістичної Праці, заслужених діячів різних галузей народного господарства, багатодітних матерів тощо). Працююче населення отримувало також додаткову підтримку у вигляді, наприклад, пільгових путівок на оздоровлення та відпочинок, утримання дітей у дошкільних і позашкільних дитячих закладах.
В Україні процес розвитку та формування системи соціального захисту, яка б відповідала умовам перехідного етапу до ринкової економіки, тільки починається. На сучасному етапі соціальний захист як система в Україні все ще перебуває на стадії становлення. Для неї характерний перехідний стан (стан реформування), через що їй властиві як старі, так і нові риси.
Теоретичні проблеми соціальної політики в умовах трансформаційної економіки (в тому числі соціального захисту населення як основного напрямку соціальної політики) були розглянути в підрозділі 1.1. Було встановлено, що по суті, сучасна політика у сфері соціального захисту населення переслідує дві взаємопов'язані цілі: зберегти від розвалу й разом з тим поступово модернізувати в нових умовах систему основних соціальних, економічних прав та гарантій для громадян як передумову підтримки досягнутого рівня цивілізації і подальшого суспільного розвитку. Впродовж перехідного періоду в Україні частину старих механізмів соціального захисту було трансформовано у зв'язку з необхідністю забезпечення нових типів соціальної допомоги (таких, як, наприклад, програми субсидій на оплату житлово-комунальних послуг і палива) та розширення переліку пільг. Водночас виникли нові механізми соціального захисту населення на рівні держави й окремих регіонів.
Теоретичні питання стосовно сутності поняття "соціальний захист населення", його складових, принципів, форм та видів були розглянуті в підрозділі 1.2. Також встановлено, що сучасну систему соціального захисту населення України можна поділити на дві основні організаційно-правові форми - соціальне страхування та соціальну допомогу, а всі інші форми можна представити як похідні від цих двох форм. Як було зазначено в підрозділі 1.3, кожна із цих форм реалізується в конкретних видах. Усі організаційно-правові форми та види визначені Конституцією України (ст. 46, 92), чинним законодавством і характеризують систему соціального захисту країни із зовнішньої сторони - з боку її організації.
На підставі існуючих законодавчо-нормативних актів України [64; 65; 66; 69; 71 - 73; 77; 84; 85; 101; 102; 144; 161; 163; 167; 227 тощо], друкованих видань та офіційної періодичної пресі [28; 211 та ін.] були систематизовані основні види державного соціального захисту населення України із розподіленням їх за основними формами (табл. 2.1). Унаслідок проведеного аналізу було виявлено, що сьогодні в Україні відсутні системні, комплексні закони, що визначають єдині вимоги до видів і форм соціального захисту населення; умов, розмірів, порядку призначення та виплати допомог, пільг, субсидій і соціальних послуг (подібно до Європейської конвенції про соціальне забезпечення, Конвенції МОП №102 та ін.). Зокрема "в нормативній базі України налічується більше 4 тисяч нормативно-правових актів, які різною мірою стосуються соціального захисту" [20, с. 46]. Разом з тим немає єдиного законодавчого акта, який би визначив усю систему соціального захисту в державі, її складові елементи, організаційно-правові форми та види соціального захисту. Як наслідок, немає одноманітності термінології, єдності й обґрунтованості підходів до умов надання та розмірів соціальних допомог, пільг, субсидій тощо.
Якщо перелік видів соціального страхування є однозначним та небагаточисельним, то перелічити види, які забезпечуються у формі соціальної допомоги, досить складно. Причому види державної соціальної допомоги визначаються не тільки спеціалізованими законами з соціального захисту населення, але й законами по інших сферах (наприклад, Законами України "Про прокуратуру" [67], "Про статус суддів" [68] і т. ін.). Крім того, складання переліку видів соціальної допомоги ускладнюється тим, що види соціального захисту додатково можуть запроваджувати органи місцевого самоврядування за рахунок власних коштів, якщо це не суперечить чинному законодавству. Тому перелік законодавчо закріплених видів державного соціального захисту населення (соціального забезпечення), наведений у табл. 2.1, особливо перелік видів соціальної допомоги є численним, але далеко не вичерпним.
Зазначені форми в Україні мають як старі елементи, що існували у радянські часи, так і нові. Кожна форма є досить розгалуженою, має численні складові, але жодна з них, на думку фахівців [154], не є досить ефективною.
Наявність неоднозначної позиції щодо переліку форм та видів соціального захисту населення в чинному національному законодавстві пов'язана з тим, що на початок 90-х років - перших років незалежності України - Верховною Радою України було прийнято низку законів з соціального захисту населення, неузгоджених між собою. Зокрема, це стосується Законів України "Про пенсійне забезпечення" [82], "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" [85], "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" [86] тощо. Ці закони не враховували реалій економіки, тому забезпечення їх виконання в умовах кризи ставало дедалі проблематичним [122]. Держава взяла на себе зобов'язання щодо надання різних видів соціальної допомоги, які не могла виконати. Особливо це стосується таких видів соціальної допомоги, як пільги.