РОЗДІЛ 2. СТАНОВЛЕННЯ МІЖУРЯДОВОЇ ТА НАДНАЦІОНАЛЬНОЇ ФОРМ УПРАВЛІННЯ В ЄВРОПЕЙСЬКИХ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСАХ
2.1 Особливості формування наднаціональної та міжурядової складових європейського інтеграційого процесу.
Виходячи з макро-теоретичної логіки міжурядово-наднаціонального дуалізму сучасних міжнародних відносин, як наявності поряд з традиційними державами наддержавних структур, можемо стверджувати, що формування наднаціональної та міжурядової форм управління в Європі є питанням становлення на початку другої половини ХХ століття європейських економічних співтовариств.
В цьому контексті важливим аспектом насамперед є аналіз основних чинників, що сприяли зародженню ЄЕС. Так, різні дослідники європейської інтеграції вирізняють різні групи чинників, які впливали на становлення та подальший розвиток інтеграційного процесу в Європі [206].
Зі свого боку автор даного дослідження схиляється до вирізнення двох груп чинників - економічних та політичних, які одночасно можуть бути проаналізовані на трьох рівнях системи міжнародних відносин, а саме: державному, регіональному та глобальному. Саме такий спосіб розподілу чинників інтеграції, на думку автора є найбільш оптимальним у визначенні та аналізі основних функціональних площин інтеграції, що в своїй еволюції позначені зміною співвідношення між наднаціональною та міжурядовою формами управління.
Виходячи з вищезазначеного, основне твердження автора зводиться до того, що економічні чинники інтеграції як особливої форми взаємодії національних та наднаціональних акторів в Європі початку другої половини ХХ століття були превалюючими над політичними.
В цьому відношенні, на міждержавному рівні Західної Європи у період 1950-х - 1960-х років в якості основних можна визначити наступні фактори: 1) наявність в європейських країнах вагомих внутрішніх економічних мотивів, їхнє прагнення до економічного співробітництва та об'єднання; 2) відсутність особливих прагнень провідних держав Європи до політичної інтеграції, що підтверджувалося розрізненістю їхніх зовнішньополітичних векторів, інтересів та очікувань [207; 208; 209].
На регіональному загальноєвропейському рівні наявність економічних та політичних чинників визначалася: 1) спільною для всіх країн Європи повоєнною економічною розрухою у період 1945 - початку 1950-х років; 2) високим рівнем протекціонізму національних ринків європейських країн, що: а) залишався притаманним їм ще з довоєнного періоду 1930-х років, б) був ще більше посилений внаслідок перебування країн Європи впродовж 1939 - 1945 років у стані війни; 3) наявністю спільного досвіду економічної взаємодії країн Західної Європи у вигляді функціонування низки економічних інтеграційних об'єднань: ОЄЕС, ЄОВС, БЕНІЛЮКС; 4) відсутністю у країн Західної Європи спільного досвіду тісної політичної взаємодії [210; 211; 212].
На глобальному рівні періоду 1950-х - 1960-х років основними чинниками, що сприяли становленню та розвитку інтеграційних процесів в Західній Європі були: 1) наслідки соціально-економічного протистояння СРСР та США, становлення біполярної системи міжнародних відносин загалом; 2) отримання гарантій безпеки в Західній Європі з боку США та НАТО; 3) різний політичний статус та потенціал європейських держав.
Американський дослідник С. Хоффманн досліджуючи феномен європейської інтеграції, пов'язував її становлення та розвиток з двома складовими політики європейських держав: економічною та політичною [213; 214; 215]. На його думку, якщо перша складова (економічна) може піддаватися суто математичному аналізу, що дозволяє робити досить достовірні розрахунки щодо можливості виграшу над втратами, то інша (політична) є відносно непередбачуваною. Саме цим він пояснював можливість розвитку інтеграції в економічній площині та проблемність такого розвитку в площині політичній. Тим самим, соціально-економічні галузі інтеграції С. Хоффманн відносив до так званої "низької політики" держави (low politics), в той час як політичні галузі (зовнішня політика, безпека та оборона) - до "високої політики" (high politics).
Зі свого боку, автор даного дослідження вважає, що пояснення успіхів або проблем європейської інтеграції, лежить в основі загальноісторичних цивілізаційних рис, які відображають різну природу політичної та економічної форм суспільної організації в Західній Європі. В цьому розумінні, очевидним, на думку автора, є домінантне значення економічної складової в розвитку західноєвропейської цивілізації. Зокрема, традиційно розвиток Західної Європи будувався на базі індивідуалізму, вільного підприємництва та ліберальних відносин за принципом протистантської етики [216]. Бурхливий розвиток капіталістичних відносин вимагав ліквідації внутрішніх торгових бар'єрів, розширення ринків та інтернаціоналізації виробництва. З цього приводу сучасний культуролог Ш. Айзенштадт, зазначає, що в аналізі становлення капіталізму важливим є врахування особливостей, які притаманні саме європейській культурі - системного плюралізму та високого ступеню індивідуального підприємництва в умовах зростаючої диференціації суспільних структур. Завдяки ним в Європі змогли одночасно визріти численні передумови нового суспільного ладу, а саме: економічні (виникнення ринку як механізму виробництва та обміну), правові (утилізація римського права з його основоположним принципом приватної власності), ідейно-культурні (вкорінення буржуазно-підриємницьких цінностей), соціально-психологічні (постановка особистого інтересу на чолі всієї економічної діяльності). В подальшому, взаємодія всіх цих факторів обумовила загальноєвропейські масштаби процесу становлення та розвитку капіталізму як європейської суспільної системи [217, c. 11].
Водночас політичній складовій розвитку європейської цивілізації, навпаки, притаманна роздробленість і різнорідність. Традиційно, в основі політичних відносин європейських князів, королів та глав держав лежали суперечливі прагнення щодо досконалості та гармонізації міжнародних відносин, інстинкт самозбереження
- Киев+380960830922