РОЗДІЛ 2
РЕГІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА РОЗВИТКУ ЛЮДСЬКИХ РЕСУРСІВ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ ТА
ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ
3.1.Людський вимір глобалізації
Економічний, соціально-політичний, культурний розвиток останньої чверті XX ст.
відбувався під зростаючим впливом процесів глобалізації, яка має глибоке
історичне коріння. Посилення глобалізаційних процесів на рубежі ХХІ ст.
відбувається на тлі переходу від індустріальної до постіндустріальної стадії
економічного розвитку, прикметною ознакою якої є зростаюча взаємозалежність
економік різних країн, дедалі більша цілісність і єдність світового
господарства, посилення відкритості національних ринків, поглиблення
міжнародного поділу і кооперації праці.
В наукових колах обговорюється п’ять головних дискурсів (з англ. discourse -
судження, трактат) глобалізації, які на думку науковців є особливо
актуальними:
- Економічний – у центрі уваги всесвітнє змагання між державами, фірмами і
працівниками; влив на світову економіку глобального обміну і мобільності
робочої сили.
- Соціокритичний, який звинувачує глобалізацію у негативному впливі на окремі
країни. Соціоекономічна критика глобалізації часто здійснюється з релігійних і
моральних позицій. Прикладом такого дискурс є доповідь “Соціальні наслідки
глобалізації”, підготовлений Інститутом соціального розвитку ООН для
Всесвітньої зустрічі по соціальному розвитку у 1995 році.
- Дискурс, що трактує здатність держави контролювати вплив глобальної економіки
на свою країну. Думки розділились щодо ролі держави: кінець національної
держави чи збереження її головної ролі у світовій економіці, крім того,
виділяються погляди щодо суверенності держави.
- Культурний дискурс розглядає міжнародний культурний обмін, вплив глобальної
культури, що формується, на національні символічні форми, культурні практики і
життєві сили. Головне питання – чи приводить культурна глобалізація до
культурної одноманітності чи до нових відмінностей?
- П’ятий дискурс вивчає людство і глобальне суспільство як частину планетарної
екосистеми. Це – дискурс планетарної екології, який намагається визначити
реальність самознищення людства. Приклад екологічного дискурсу – доповідь
Римському клубу 1972 р. “Межі зростання”. У 80- роках минулого століття
глобальна екологія сформувалась як програмний і постійний дискурс. Головні теми
екологічного дискурсу: ріст населення Землі і умови його життя, вплив людства
на оточуюче середовище [360].
Отже, основі наведених вище ракурсів глобалізації автор приєднується до
поширеного її визначення як стану світу, що характеризується мережами
взаємозалежності, які простягаються на трансконтинентальні відстані. Складовими
частинами цих мереж можуть бути рух і вплив потоків капіталу і товарів,
інформації та ідей, людей і насильства, а також зв’язані з екологією біологічно
ефективні субстанції. Розрізняють наступні виміри глобалізації: економічна,
військова, екологічна, соціальна і культурна глобалізація [175].
Сучасні тенденції глобалізації характеризуються формуванням нової цивілізації,
де людина є активним учасником соціально-економічного, соціокультурного,
історичного процесу. Людина через свою діяльність формує джерела прогресу,
визначає пріоритети використання здобутків науки, нових знань. Формується
економіка знань, в якій домінують цифрові технології та Інтернет. Починаючи зі
середини 90-х років ці революційні технологічні зміни забезпечують підвищення
продуктивності, прискорене зростання національних економік, зниження
безробіття, інфляції, розвиток ринку освітніх послуг та формують новий рівень
суспільного буття людини.
Формування, використання, розвиток людських здібностей, ціннісних мотивацій в
процесі інформатизації суспільства, переходу до економіки знань набуває
пріоритетного характеру перед матеріальними і фінансовими ресурсами. Це стає
надзвичайно важливим на етапі включення національних економік у еволюційний
планетарний ноосферний процес, де у фокусі міждержавних, регіональних,
державних, місцевих інтересів повинні перебувати люди, їхні спільноти і
відносини, прогресивні соціальні потреби, системи соціалізації людини і сфери
соціальної інфраструктури (освіта, виховання, торгівля, охорона здоров'я,
спосіб життя тощо). Людство перебуває в пошуку нових стратегій соціалізації
людини і її виховання в дусі толерантності, поваги до досягнень різних культур.
Зростає роль консенсусу, досягнення згоди при вирішенні конфліктних проблем
тощо.
Стратегія пріоритетності загальнолюдських цінностей в умовах глобалізації
співіснує з низкою нових проблем, які становлять загрозу соціальній безпеці
людини. Глобалізація породжує нові багатства, підвищує рівень взаємозалежності
економіки і суспільства. Але як стверджують противники глобалізації, вона несе
загрози країнам, що розвиваються, і збільшує розрив між багатими і бідними
державами. Три мільярда людей мають дохід у розмірі 2 долари в день, тоді як
загальне багатство 225 найзаможніших людей світу становить понад $1 трлн., що
відповідає річному доходу більш ніж 2,8 млрд. чол., або 47% населення світу.
Полярність між багатством і бідністю дедалі поглиблюється: у 1960 р. 20%
багатого населення світу мали 70% загального світового доходу, сьогодні вони
володіють вже 86-90%. Натомість 20% найбіднішого населення мали тоді 2,3%
глобального економічного доходу, а нині - лише близько 1,1% [11].
Наступний пункт критики глобалізації зводиться до того, що у конкурентній
боротьбі між промислово розвинутими країнами і країнами, що розвиваються,
неможливо буде зберегти підвищені соціальні та екологічні стандарти (так званий
со
- Киев+380960830922