РОЗДІЛ 2
ДОСЛІДЖЕННЯ РИНКУ МІЖНАРОДНИХ ЛІЗИНГОВИХ ПОСЛУГ
В УКРАЇНІ
2.1. Оцінка чинників привабливості міжнародних лізингових операцій для активізації інвестиційного процесу
Необхідність залучення інвестицій в українську економіку змушує звертатися до пошуку нових форм капіталовкладень. Поряд з іншими джерелами інвестування особливий інтерес для України представляє лізинг, зважаючи на закладені в його економічний механізм унікальні переваги для всіх учасників лізингової угоди.
З метою визначення реальної можливості перетворення лізингових операцій на дієвий чинник активізації інвестиційної діяльності в Україні необхідно дати оцінку факторів привабливості лізингу для суб'єктів господарювання в умовах ринкової трансформації економіки. Тільки досконале пізнання переваг, що закладені в систему лізингу, дозволить широко використовувати його в практичній діяльності вітчизняних підприємств.
Відповідно до головних економічних принципів і правил конкуренції, лізинг, як і інші форми фінансування, мали б однакові витрати за умови існування досконалих ринків капіталів, тобто за відсутності податків, видатків на розробку контрактів, ведення документації, гонорарів посередникам, а також єдиного інвестора чи фірми, здатної вплинути на ринкову ціну будь-якого активу [75; 76]. Оскільки лізинг входить і до ринку капіталів, і до ринку реальних активів, припущенням досконалого ринку є те, що лізингодавці не мають особливого доступу чи переваг на купівлю активів для подальшої передачі їх в лізинг. За таких умов не існує переваг для певного методу фінансування, тобто не існує обґрунтованої причини вибору лізингу чи кредиту на купівлю майна (операція з нульовою чистою приведеною вартістю). Наявність переваг чи недоліків лізингу можлива при відсутності досконалого ринку капіталів, за умов недостатньої інформації та ризиків. У зв'язку з цим переваги чи недоліки лізингу порівняно з іншими фінансовими механізмами мають особливе значення для перехідних економік, оскільки ринок капіталів в них більш далекий від досконалого, ніж в розвинених країнах.
В ринковій економіці сучасний розвиток форм власності, взаємовідносин між суб'єктами господарювання обумовило появу великого набору потенційно можливих джерел фінансування підприємств [77, С. 138-150]. На рис. 2.1 показано класифікацію джерел фінансування розвитку виробництва за двома основними ознаками: місцезнаходженням джерел і характером власності.
Рис. 2.1. Джерела фінансування розвитку виробництва
Розглянемо реальні можливості використання цих джерел в Україні. В загальному випадку можна стверджувати, що в умовах економічної кризи можливості внутрішнього фінансування вітчизняних підприємств обмежені через низькі результати діяльності. Так, якщо в 1992 р. рентабельність продукції промислових підприємств становила 30,3%, то в 1999 р. - лише 9,1% [78, C. 72]. Питома вага збиткових підприємств у промисловості в 1999 р. - 52%, сільському господарстві - 82%, транспорті та зв'язку - 61% [78, C. 73]. Можна погодитися з думкою про те, що введення нової системи амортизації в Україні, на жаль, не забезпечило покращення умов для розширення виробництва [79, С. 11]. Крім того, використання лише внутрішніх джерел, навіть в умовах стабільної економіки, знижує потенційні можливості підприємства.
Другу групу складають зовнішні джерела фінансування, які поділяються на власні засоби та залучений капітал. До власних зовнішніх джерел можна віднести акціонерний капітал та прямі іноземні інвестиції. Створення акціонерних товариств в Україні пов'язано з великою потребою в акумуляції засобів для вирішення господарських питань. Сьогодні використання цього джерела обмежено фінансовими можливостями потенційних акціонерів, низьким рівнем довіри до цього виду вкладів, незадовільними, а тому і непривабливими результатами роботи акціонерних товариств. Також можна констатувати, що, незважаючи на природні переваги і сприятливе геополітичне розташування, Україна має один з найнижчих серед країн Центральної та Східної Європи і СНД показників залучення прямих іноземних інвестицій. Обсяг кумулятивних прямих іноземних інвестицій на душу населення в нашій країні за даними 1999 р. становив 65 дол. США і перевищив аналогічний показник лише таких країн, як Бєларусь, Узбекистан і Таджикистан [80, С. 3,9].
Що стосується системи кредитування, не дивлячись на теоретично відомі її переваги, можливості використання цього джерела для оновлення виробництва в Україні обмежені. Зокрема, обсяг кредитів приватному сектору та депозитів становить лише 10-12% ВВП [81, С. 32]. В умовах нестійкості національної банківської системи кредитна політика банків практично не передбачає довгострокових відносин, що веде до відсутності довгострокових кредитів. Так із 86 обстежених банків України довгострокове кредитування здійснювали лише 10, і то, як правило, для обслуговування засновників [79, С. 15]. Широке залучення іноземних кредитів в Україну теж видається мало реальним в сучасних умовах [82]. Таким чином, фінансові ресурси банківської системи в інвестиційному процесі практично не використовуються, і такий стан речей збережеться до макростабілізації.
Конкуренцію банківській системі могли б скласти інвестиційні фонди. Однак в Україні на сьогоднішній день вони свого призначення не виконують. Аналогічни