Розділ 2. РОЛЬ ТРАНСФОРМАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАСНОСТІ У ФОРМУВАННІ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ
2.1. Механізм та способи перетворення державної власності
Економіка розвинутих країн відрізняється багатоукладністю, поєднанням різних форм власності. При цьому на перший план виступає проблема досягнення оптимального співвідношення між різними її секторами, з тим щоб кожний сектор найефективніше виконував свої специфічні функції. Державний сектор у цій структурі виконує особливу роль. Він багато в чому обумовлює можливості державного регулювання економіки, яка спільно з ринковим саморегулюванням в сучасних умовах забезпечує найбільш ефективний розвиток економіки, реалізацію соціальних функцій і т. п. Ось чому аналіз ролі і місця державної власності в економіці розвинутих країн, шляхів і способів перетворення її в інші форми має таке важливе значення.
У різні періоди у сферу державної власності тією або іншою мірою входили земельні угіддя, кошти, золотовалютні резерви, промислові підприємства, військові об'єкти, електроенергетика, транспорт, зв'язок, телеграф і телефон, пошта, залізниці, авіакомпанії і т. д. Традиційно державна власність розвивалася в так званих природних монополіях. Крім того, з початку XX ст. державна власність міцно утверджувалася у сферах, пов'язаних зі здійсненням національних інтересів.
Масштаби державної власності в ряді країн значно розширилися внаслідок заходів, що проводяться урядом для порятунку від банкрутства підприємств, котрі мають інтерес для держави стосовно перспективних цілей, але не здатні до швидкої віддачі на вкладений капітал. Розроблялися також великомасштабні проекти, які мали велике соціально-економічне значення, але потребували акумуляції значних коштів. У власності держави або під її контролем перебувають великі компанії в таких галузях, як авіакосмічна, нафтогазова, автомобільна промисловість тощо.
Процес формування державної власності відбувався, як правило, трьома шляхами: перший - на основі націоналізації державою об'єктів, що були в приватній або змішаній власності; другий - завдяки створенню нових об'єктів за рахунок коштів державного бюджету; третій - через викуп державою об'єктів у приватного капіталу.
Необхідно відрізняти такі види державної власності залежно від реалізації окремих прав власності на володіння, користування і розпорядження: 1) безпосередню власність держави, що є під його прямим контролем; 2) державну акціонерну власність зі стопроцентною участю держави в акціонерному капіталі; 3) змішану державно-приватну власність з контрольним пакетом акцій в руках держави; 4) акціонерну участь держави в капіталі приватних фірм. Розмір і частка державної власності, ступінь охоплення нею сфер економіки обумовлюються в кожній окремій країні соціально-економічною доцільністю, її місцем у світогосподарських зв'язках, конкурентоспроможністю економіки, а також історико-культурними традиціями, особливостями формування народного господарства.
У розвинутих країнах сьогодні державна власність і державне підприємництво розвиваються, по-перше, у галузях, де використання індивідуального капіталу є малоприбутковим (енергетика, зв'язок, галузі виробничої інфраструктури); по-друге, у галузях, що вимагають великого початкового капіталу (добувна промисловість, чорна металургія); по-третє, у сферах з пролонгованим ефектом (фундаментальні науки, аерокосмічна техніка); по-четверте, у забезпеченні умов для відтворення робочої сили (освіта, культура, охорона здоров'я).
У багатьох країнах Європи, Південно-Східній Азії, у країнах, що розвиваються, державному сектору відводиться значна роль. В Європейському співтоваристві на державних господарських об'єктах зайнято понад 8 млн осіб - майже 11% усіх працюючих за наймом. На них припадає 12,5% заново створеної вартості та майже 20% валових капіталовкладень в основні фонди (без сільського господарства). По країнах ці показники дуже диференційовані: максимальна частка державного сектору у ВВП Греції - 23,2%; мінімальна в Нідерландах - 8,3%. Державні підприємства переважають в енергетиці (приблизно 70% усіх зайнятих у цій галузі в ЄС), у транспортній галузі та сфері зв'язку (близько 60% зайнятих); у фінансовому секторі (30%). Вплив державного сектора особливо великий у Франції, Італії, Австрії, Іспанії, Португалії в таких важливих галузях, як металургія, судно- й автомобілебудування, хімія, харчова промисловість, атомна енергетика, дослідження космосу [89, c. 24].
У розвитку державного сектору економіки простежуються дві тенденції. Перша - це тенденція до посилення втручання держави в господарську діяльність підприємств, яка виникає як вимога зростання ефективності економіки. У розвинутих країнах Заходу чітко виявляється і друга тенденція - на зміну колишнім способам широкого державного втручання в економіку сильною державною підтримкою певних секторів промисловості прийшла ринково орієнтована політика, що включає дерегулювання, а також вибіркову допомогу обмеженій групі галузей, пов'язаних в основному з наукомісткими високими технологіями і соціально важливими сферами. Тепер навіть у галузях, що традиційно входять до складу державного сектору, простежуються тенденції до дерегулювання, тобто послаблення прямого державного втручання і поступової передачі державних підприємств у приватне управління [73, c. 38].
Державна власність включає не тільки засоби виробництва, й цінні папери, що становлять цілий сектор фондового ринку. Державні пакети акцій - такий самий об'єкт державного управління, як і унітарні підприємства. Це стосується і державних кредитів, розвіданих запасів природних та інших ресурсів.
Залежно від суб'єктів власності в багатьох країнах розрізняють власність, що належить центральному уряду, і комунальну - власність місцевих органів управління. Якщо господарський об'єкт належить владі і водночас у ньому частково бере участь приватний капітал, має місце змішана власність. Наприклад, пакети акціонерного капіталу найбільшого в Європі ні
- Київ+380960830922