РОЗДІЛ 2
РОЗВИТОК ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИХ ФОРМ ВЕНЧУРНОГО КАПІТАЛУ
2.1. Розвиток організаційних форм венчурного підприємництва
та його інфраструктури
Створення економіки знань у розвинутих країнах спричинило виникнення нових організаційних форм інноваційного процесу, зорієнтованих на оновлення науково-технічних структур. Великі компанії довели свою нездатність інтенсифікувати наукові дослідження, вони витрачали свої ресурси переважно не на пошук радикально нового, а на вдосконалення досягнутих результатів. У той же час, великі корпорації не можуть обійтися без використання наукових досягнень. Вихід із такої ситуації був знайдений у створенні малих інноваційних фірм - від малих дослідних компаній до винахідників-одиночок. Процес масового розповсюдження таких фірм розпочався на початку 70-х років [4, с.35; 61, с.22-2].
Практично в усіх розвинутих країнах держава створила умови для ефективного функціонування малих інноваційних фірм, на основі яких сформувався динамічний сектор малого інноваційного підприємництва. Основними інструментами впливу урядів на науково-технічну ініціативу малих інноваційних фірм є регулювання фінансових потоків. На сьогодні основними джерелами коштів для фінансування інноваційного підприємництва є:
- цілеспрямоване субсидування через державні агентства та відомства шляхом надання дотацій (грантів) та у формі укладання контрактів на розробку нової продукції або технології;
- залучення приватного капіталу переважно через компанії венчурного капіталу [1, с.21-23; 4, с.22-26; 51, с.49-50].
У межах інноваційного підприємства успішно розвивається венчурне підприємництво, яке використовує венчурне фінансування інноваційних проектів.
На нашу думку, венчурне підприємництво - це особливий вид підприємництва в інноваційній сфері, яке, згідно з вимогами закону суспільного поділу праці, спрямоване на задоволення потреб людей шляхом створення і впровадження у виробництво нових технологій, товарів, послуг та просування їх на ринок з метою отримання прибутку і надприбутку як винагороди за ризик. Воно базується на основі приватної або колективної власності на засоби виробництва, що реалізується в діалектичній єдності з персоніфікованим управлінням в особі дослідника - суб'єкта підприємницької діяльності - та контролем його як в особі суб'єкта підприємницької діяльності, так і з боку венчурної компанії при повній майновій відповідальності з боку венчурного інвестора.
Венчурне підприємництво впливає на приватне підприємництво як спосіб господарювання. Виникають нові уявлення про цінність та ділову етику, нові моделі культури виробництва та організації. Відроджується значення особистої ініціативи, творчості, гнучкості у прийнятті ділових рішень. Особливого значення набуває мотивація підприємництва на початкових стадіях. Вона жорстко пов'язана з прибутком, що важливо при розробці фундаментальних ідей, які не дають безпосередньо прибутку.
Інтелектуальна праця, яка становить основу зростання венчурного капіталу, спочатку є індивідуальною. Потрібні певні організаційно-економічні умови для її самореалізації. Організація інноваційного процесу потребує орієнтації на людський фактор, максимальне використання інтелектуального потенціалу в умовах невизначеного динамічного науково-технічного середовища. Така ініціативна форма організації інноваційного процесу потребує розвитку інфраструктурної складової інноваційної діяльності, тобто фінансової, матеріально-технічної, консультативної, інформаційної підтримки незалежних груп або окремих винахідників, підприємців, малих інноваційних фірм.
Мережа підтримки новаторів та винахідників дозволяє залишити за виконавцями лише функції творчої праці та управління нововведеннями. Ресурси для інноваційної діяльності (фінансові засоби, матеріально-технічну базу, послуги) новатори повинні отримати через цю мережу на пільгових умовах, зберігаючи при цьому адміністративно свою незалежність.
Ініціаторами венчурного підприємництва частіше за все стає група осіб - талановиті інженери, винахідники, вчені, менеджери-новатори, які бажають присвятити себе розробці перспективної ідеї і при цьому працювати без обмежень, неминучих у лабораторіях великих фірм, що працюють згідно з жорсткими програмами і централізованими планами корпорацій. Український дослідник В.Новіков справедливо вважає венчурне підприємництво своєрідною формою захисту талантів від збитків на стартових ділянках інноваційного процесу, коли новизна наукової або технічної ідеї заважає її сприйняттю адміністрацією фірми [62, с.27-30]. Такий метод організації досліджень дозволяє максимально використовувати наукові кадри, які позбуваються в даному випадку впливу управлінської бюрократії.
В економічній літературі немає єдиної думки щодо впливу розмірів підприємств на їх здатність до нововведень. Деякі економісти (Й.Шумпетер, Дж.Гелбрейт та інші) вважають, що наукові розробки і нововведення можуть і повинні здійснювати великі фірми, які мають для цього достатні фінансові кошти, більш кваліфіковані кадри і певні позиції на ринках, що дозволяють їм просувати новий продукт [63, с.146; 64, с.198].
Інша група авторів (Г.Беннок, Р.Стиллерман та інші), навпаки, вважає, що великі розміри фірм негативно впливають на розвиток наукових досліджень і наводять численні приклади на користь малих та середніх підприємств. Англійський економіст Г. Беннок відзначає, що з 70 найбільших винаходів ХХ століття більше половини здійснені окремими винахідниками або малими фірмами [65, с.89]. У США малі та середні фірми (з кількістю зайнятих до 500 осіб) здійснили більше нововведень, ніж великі корпорації (з кількістю зайнятих понад 10 тис. осіб) у розрахунку на одного зайнятого - у 2,5 рази і в розрахунку на 1 долар витрат - у 2,4 рази. Витрати на один винахід у малих фірмах становлять близько 87 тис. дол. проти 2 млн. дол. у великих корпораціях [66, с.97-104].
На нашу думку, малі підприємства, які займаються інноваційною діяльністю, мають кіл