РОЗДІЛ 2
УЧАСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ В ПІДГОТОВЦІ
ВІДЗНАЧЕННЯ ТИСЯЧОЛІТТЯ ХРЕЩЕННЯ РУСИ-УКРАЇНИ
Наприкінці 70-х – на початку 80-х рр. ХХ ст. українська діаспора в країнах
Заходу розгорнула великомасштабну кампанію по відзначенню Тисячоліття хрещення
Руси-України.
Її метою була консолідація українців за кордоном, підвищення рівня
національної самосвідомості, особливо серед молоді, боротьба за свободу совісті
та легалізацію в УРСР Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) та
Української католицької церкви (УКЦ), а також спростування фальсифікації
української історії стосовно хрещення Руси-України з боку представників Руської
православної церкви Московського патріархату, наукових та ідеологічних установ
Радянського Союзу.
Важлива роль в ході кампанії відводилась пропаганді і поширенню серед громадян
і офіційних осіб країн Заходу інформації про Україну, її історію та культуру,
прагнення українського народу до волі і незалежності, з акцентом на проблеми з
правами людини в УРСР та її колоніальний статус в СРСР.
Основною передумовою кампанії української діаспори по відзначенню Тисячоліття
хрещення Руси-України стало створення сприятливого політичного клімату в
країнах Заходу і в цілому в світі для проведення подібних заходів та загальна
активізація у зв’язку з цим організацій української діаспори. Це було
викликано, в першу чергу, новим загостренням “холодної” війни, до якого привели
введення Радянської Армії до Афганістану в 1979 році та надзвичайного стану в
Польщі в 1981 році, з одного боку, а також прихід до влади в ряді країн Заходу
консервативних політиків, налаштованих на конфронтацію відносин між двома
провідними політичними системами світу. Це, насамперед, Маргарет Тетчер, яка
очолила Кабінет міністрів Великобританії в 1979 році, та Рональд Рейган, який
при підтримці республіканської партії став Президентом США в 1980 році. Вони,
як і найбільш консервативні кола католицького духовенства, суттєво підтримали
нового главу Ватикану і Римо-Католицької церкви Іоанна Павла ІІ, зважаючи на
його антикомуністичні погляди.
Допомога США “нікарагуанським контрас” та програма СОІ “Зоряних війн”, висунуті
президентом США, як і нова “східна політика” Ватикану, спрямована на підтримку
“Східних католицьких церков”, перш за все, литовської та української
греко-католицької церкви (в діаспорі УКЦ), явно суперечили інтересам СРСР.
В результаті спецслужбами, дипломатичними каналами та засобами масової
інформації країн обох протилежних блоків були розгорнуті потужні інформаційні
кампанії. Активно проходила “гонка озброєнь”. Ситуація у світі все більше
загострювалась.
Представники української діаспори були, в першу чергу, громадянами країн
Заходу. Відповідно їхній світогляд формувався під впливом західної ідеології та
стандартів бачення і розуміння подій у світі. З іншого боку, вони становили
частину українського народу поза межами Батьківщини. Велику частину еміграції
складали ті, хто свого часу покинув Україну, побоюючись репресій з боку уряду
СРСР. На Заході вони теж активно відстоювали ідею незалежної Української
держави.
Таким чином, для більшості українських організацій діаспори ситуація, яка
склалася у взаєминах між обома військово-політичними блоками, давала додаткові
стимули та створювала сприятливі умови для розгортання успішної кампанії,
спрямованої, в першу чергу, проти СРСР.
Українська діаспора почала брати активну участь в “холодній війні”, виступаючи
на боці Заходу, але як окрема політична сила. Якщо для країн Заходу “холодна
війна” була важливим засобом збереження своїх провідних позицій у світі,
недопущення експансії СРСР, то для української діаспори участь в “холодній
війні” передбачала покращення становища з правами людини, легалізацію УКЦ і
УАПЦ в УРСР та створення незалежної Української держави. Проте загалом інтереси
обох сторін співпадали. Тому зарубіжним українцям в їх діях було відкрито
“зелений шлях”.
Для УКЦ та УАПЦ відзначення Тисячолітнього ювілею українських церков могло
значно піднести авторитет як серед віруючих, так і серед інших релігійних
організацій, привернути увагу до складного становища з дотриманням релігійної
свободи в СРСР, підтримати духовенство і віруючих “катакомбної” УКЦ в УРСР. При
цьому для УКЦ було досить важливим отримання згоди керівництва Римо-Католицької
церкви на створення Українського патріархату. Мрія Глави УКЦ Йосифа Сліпого,
якого на Синоді українських єпископів в 1975 році обрали патріархом УКЦ, але
титулу якого не визнала ієрархія РКЦ, могла збутися у ювілейному 1988 році, в
рік Тисячоліття хрещення Руси-України, а значить і рік Тисячоліття УКЦ, яка за
переконанням духовенства і віруючих цієї церкви вела свої корені від
запровадження князем Володимиром християнства у 988 році [79]1. Потреба
проведення даної кампанії визначалася й іншими чинниками:
– поглибленням “критичного стану” в середовищі самої української громади,
викликаного відходом від активного громадського життя старшого покоління
української еміграції;
– асиміляційними процесами, особливо серед молоді, поступовою втратою
ними інтересу до української мови, історії і культури, традицій і звичаїв;
– відсутністю єдності в середовищі діаспори, постійну боротьбу за контроль
над крайовими і центральними установами діаспори в країнах Заходу з боку
політичних організацій української еміграції.
Подією, яка могла б об’єднати навколо себе розпорошені та конфліктуючі
організації діаспори мало стати відзначення Тисячоліття хрещення Руси-України.
До інших мотивів, що підштовхували українську діаспору на проведення
широкомасштабних ювілейних заходів, слід віднести “кампанію наклепів”,
розгорнуту в
- Київ+380960830922