РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Обсяг і методи дослідження
Для вирішення поставлених завдань були обстежені 155 хворих на артроз колінних
та кульшових суглобів. Клініко-лабораторні дослідження проводились на базі
Київського госпіталя інвалідів Великої Вітчизняної війни.
Обстеження пацієнтів включало клінічні, лабораторні та інструментальні методи
дослідження. У кожного хворого детально аналізувались скарги з метою
встановлення характеру та локалізації болю, його тривалості та інтенсивності,
періодів його появи та посилення. У всіх пацієнтів вивчався анамнез хвороби,
виявлялись етіологічні та патогенетичні фактори розвитку артрозу, а також
фактори, що сприяли загостренню захворювання (функціональне або механічне
перевантаження суглобів, переохолодження, травми, інфекційні чинники тощо).
Всім пацієнтам проводились загальноприйняті клінічні обстеження. Особливу увагу
приділяли вивченню стану локомоторного апатарату, наявності деформацій та
дефігурації суглобів, пальпаторної болючості, обмеження рухів у суглобах.
Діагноз артрозу встановлювали на основі уніфікованих діагностичних критеріїв,
розроблених Інститутом ревматології АМН СРСР [93] з використанням набору ознак,
рекомендованих Нью-Йоркським симпозіумом з популяційних досліджень ревматичних
хвороб. Інформаційна вагомість кожної ознаки вимірювалась в умовних одиницях :
1.Біль у суглобах, що виникає в кінці дня або в першій половині ночі–1 ум. од.
2.Біль у суглобах після механічного навантаження –2 ум.од.
3.Деформація суглобів за рахунок кісткових виростів, включаючи вузлики
Гебердена – 4 ум. од.
4.Рентгенологічні ознаки звуження суглобової щілини – 2 ум. од.
5.Остеосклероз субхондральної кістки –5 ум. од.
6.Остеофітоз –6 ум.од.
Для виконання роботи були вибрані хворі з беззаперечним діагнозом артрозу, сума
критеріїв у яких складала мінімум 8 умовних одиниць.
Рентгенологічну стадію артрозу визначали за І.С. Косинською (1961). І стадія-
невеликі кісткові розростання по краях суглобової западини, островки осифікації
суглобового хряща, суглобова щілина нормальна або помірно звужена; ІІ стадія-
виражене звуження суглобової щілини, крайові кісткові розростання навколо
суглобової впадини і суглобової головки, склерозування субхондральної кістки;
ІІІ стадія- майже повне зникнення суглобової щілини, сплющення епіфізів,
розширення суглобових поверхонь за рахунок значних крайових розростань,
суглобові “миші”, остеопороз.
Вираженість суглобового синдрому оцінювали за наявністю та вираженістю таких
симптомів, як біль у стані спокою, при активних та пасивних рухах у суглобі,
болючість при пальпації, зміна шкіри над суглобами, припухлість, деформація,
хрускіт та крепітація.
Вираженість больового синдрому визначали за візуальною шкалою болю на основі
10-бальної системи при умові, що 0 означає відсутність болю, 10 – нестерпний
біль.
Болючість при пальпації визначали стискуванням суглобу білатерально великим та
вказівним пальцями і виражали суглобовим індексом у балах:
0 – відсутність болів при стисканні суглоба;
1 – слабка болючість при стисканні;
2 – помірна болючість при стисканн;.
3 – різка болючість, що супроводжується відсмикуванням руки або ноги
хворого через біль.
Припухлість суглобів, обумовлену змінами периартикулярних тканин та
накопиченням ексудату в порожнині суглобу, визначали порівняльними вимірами
кружності ураженого та здорового суглобів і виражали запальним індексом в
балах:
0 – відсутність припухлості;
1 – незначне збільшення обґєму суглоба на 1-2 см;
2 – помірне збільшення обґєму суглоба на 2-4 см;
3 – виражена припухлість, збільшення обґєму суглоба на 4 і більше см.
Функціональні порушення в суглобах оцінювали шляхом вимірювання амплітуди рухів
у суглобах методом гоніометрії. Виміри здійснювали за нейтрально-нульовим
методом В.В. Попова, коли за нульову позицію приймається анатомічне положення
випрямленої кінцівки. Функціональний стан суглобів оцінювали в балах:
0 – відсутність обмеження рухів у суглобах;
1 – обмеження амплітуди рухів в межах 5-15°;
2 – обмеження рухів у межах 15-30°;
3 – обмеження рухів більше 30°.
Для оцінки ефективності проведеного лікування визначали сумарний показник
клінічних та гоніометричного індексів (в балах) до та після лікування. Зниження
сумарного показника порівняно з вихідним рівнем більш, ніж в 2 рази оцінювали
як значне покращення; зменшення вихідного рівня показника в 1,5 – 2 рази – як
покращення; відсутність змін показника – без ефекту.
Урахування віддалених результатів лікування проводили за спеціальною картою, що
дозволяє встановити клінічний ефект та стійкість позитивного результату. У
частини хворих, що надійшли на повторне лікування, проводили також клінічне
обстеження по вищезгаданій тематичній карті.
Для обґєктивної оцінки регіонарної гемодинаміки нижніх кінцівок використовували
метод реовазографії (РВГ), який грунтується на реєстрації електричного опору
живих тканин, що змінюється при коливаннях кровонаповненння всіх структур в
міжелектродному просторі на протязі серцевого циклу. Зміна кровонаповнення всіх
структур, що знаходяться в міжелектродному просторі, графічно відображається у
вигляді реовазограми [115].
Запис РВГ проводили на електрокардіографі “Елкар” з використанням реографа
4РГ-М за стандартною методикою. РВГ проводили до і після лікування.
Нами проводилась якісна та кількісна оцінка реографічної кривої.
Якісна оцінка РГ включала вивчення регулярності пульсових хвиль, їх зовнішнього
вигляду, крутизни підйому та спуску, характеру вершини, вираженості інцізури,
наявності та вираженості додаткових хвиль, симетричність запису на правій та
лівій кінцівках.
Кількісна оцінка включала розрахунок наступних показників:
- реографічний індекс (РІ) – характеризує величин
- Київ+380960830922