Розділ 2
Формування механізму
ресурсозбереження в перехідній економіці
2.1. Господарський механізм ресурсозбереження в перехідній економіці
Формування ефективного механізму ресурсозбереження є важливою задачею в умовах
трансформаційної економіки. Вирішити її можна, якщо з’ясувати місце механізму
ресурсозбереження в господарському механізмі економіки. Наукові дискусії
навколо проблеми господарського механізму є достатньо гострими, хоча дуже
широко обговорювалися у другій половині 80-х рр. минулого століття у радянській
економічній літературі. Саме тоді, внаслідок наукової дискусії, сформувалося
сучасне уявлення про господарський механізм, яке увійшло в підручники з
політичної економії.
Наприклад, у відомому підручнику з політичної економії, виданому в 1989 р.
авторським колективом під керівництвом В.А.Медведєва, господарський механізм
розглядається як сукупність організаційних структур і конкретних форм
господарювання, методів управління і правових норм, за допомогою яких
суспільство використовує економічні закони з урахуванням конкретної ситуації
[79, с.529].
Те ж саме визначення господарського механізму наведено й у Великому
економічному словнику, виданому в Росії у 1999 р. [41, с.476].
За радянських часів велика увага проблемам господарського механізму приділялась
у працях російського вченого академіка Л. Абалкіна. На його думку,
господарський механізм у найбільш загальній формі можна охарактеризувати як
спосіб організації суспільного виробництва із притаманними йому формами і
методами, економічними стимулами і правовими нормами [80, с.13]. Відносини
власності, на його думку, визначають і природу адекватного даному суспільству
господарського механізму [80, с.19].
В економічній літературі поширеною є точка зору, згідно з якою система
організаційно-економічних відносин фактично охоплює весь господарський
механізм, за допомогою якого здійснюється регулювання народного господарства
[42, с.5]. Для того, щоб висловити свою думку про наведену точку зору, слід
визначитися щодо складу економічних відносин і у співвідношенні між
техніко-економічними та організаційно-економічними відносинами.
Відомо, що об’єктивний процес поглиблення суспільного розподілу праці приводить
до усуспільнення виробництва, що означає виникнення економічних відносин, які
спільно обслуговують процес праці, обмін результатами діяльності та управління
виробництвом.
Слід зазначити, що управління виробництвом – відносно самостійна ланка у
системі економічних відносин, причому деякі економісти розглядають управління
як момент організаційно-економічних відносин, який не тільки безпосередньо
визначається самим виробництвом, але й отримує свою соціально-економічну
природу від пануючих відносин власності [80, с.22].
На думку українського вченого Ю. Ніколенка, організаційно-економічні відносини
становлять певну сукупність, у якій можна виділити:
загальні організаційно-економічні відносини – сукупність форм і методів
господарювання, властивих економіці у цілому;
конкретно-економічні відносини – це господарський механізм окремих галузей [42,
с.5].
Іншої точки зору дотримується російський вчений А.Дьомін, який розглядає
господарський механізм як систему технічних для даного способу виробництва
форм, методів, важелів та інструментів впливу на економіку, на процес
відтворення на основі властивих йому економічних законів і відповідно до
правових норм суспільства [81, с.115].
Всі ці відносини, визначені вище як організаційно-економічні, створюються та
замінюються безпосередньо під впливом розвитку знарядь праці, техніки і
технології виробництва, що дало підстави деяким авторам характеризувати їх як
технічні відносини.
Наприклад, український дослідник В.Паламарчук розглядає господарський механізм
як складну за своїм соціально-економічним змістом економічну категорію.
Соціально-економічна сутність господарського механізму не є абстрактним
поняттям, її можна зрозуміти лише спираючись на науковий аналіз системи
суспільно-економічних відносин в цілому, а також їх підсистем:
організаційно-економічних і техніко-виробничих (дехто з науковців ці відносини
називає техніко-економічними) [82, с.51].
Український вчений С. Мочерний пише: “Техніко-економічні відносини визначаються
рівнем розвитку техніки, вдосконалюються паралельно з нею іншими елементами
продуктивних сил…” [83, с.17]. На думку Л. Абалкіна, виділення
техніко-економічних відносин не є правильним. Він вважає, що вони обслуговують
спільний процес праці, кооперацію робочої сили і складаються не між елементами
техніки, а як відносини між людьми. Технічними їх можна було б назвати лише у
тому випадку, якщо самих людей зарахувати до технічних засобів. Але людина
ніколи не була і не буде елементом техніки, навіть тоді, коли вона є простим
додатком до машини.
Л. Абалкін вважає, що оскільки вказані відносини складаються між людьми і саме
у виробництві, то їх слід розглядати як елемент виробничих відносин, тобто як
один з проявів суспільної форми виробництва. Однак цього загального визначення,
на його думку, мало. Він пише, що необхідно з’ясувати специфічне місце вказаної
групи відносин у системі виробничих відносин суспільства. Особливість цієї
групи відносин полягає у тому, що вона пов’язана з організацією спільної праці.
Це дає підстави характеризувати дані відносини як організаційно-економічні
відносини.
Організація виробництва має різні сторони, перш за все, технічну і економічну.
Нові, більш сучасні і технічно передові засоби виробництва вносять суттєві
зміни у технічну організацію виробничого процесу. Але будь-яка організація
- Київ+380960830922