РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ДОМОГОСПОДАРСТВА
У ПЕРЕХІДНІЙ ЕКОНОМІЦІ ІНВЕРСІЙНОГО ТИПУ
2.1. Система параметрів оцінки стану і динаміки розвитку домогосподарства
в умовах інверсійних перетворень
Для того щоб розкрити особливості ринкової трансформації інверсійного типу,
потрібно передусім уточнити зміст цього процесу. В літературі його часто
характеризують як перехід від адміністративно-командної до ринкової
економіки. Проте це досить однобічна характеристика. Термін “інверсійна”
походить від лат. “inversio”, що в перекладі означає “розгортання,
перестановка”. Як зауважує, А. Гриценко
[136, с. 37], інверсійний тип ринкового трансформування – це формування
ринкової системи в умовах індустріального суспільства. В Україні цей перехід
має свої особливості: за часів СРСР в нашій країні не було власної економічної
системи, вона існувала тільки як обслуговуюча підсистема в рамках потужного
єдиного народногосподарського комплексу. В ній не було багатьох елементів,
властивих самостійній економічній системі. Отже, перехідний період передбачає
зміни, які пов’язані не тільки з орієнтацією на ринкові перетворення, а
фактично зі створенням власної економічної системи. Сутність перехідного
процесу в Україні полягає не в демонтажі однієї системи і заміні її на нову, а
фактично в зміні засад, переструктуруванні та створенні нових форм розвитку.
Важливою особливістю такого трансформаційного процесу стає його інверсійний
характер, що зводиться до зміни послідовності економічних перетворень.
Класичний шлях формування ринкової економіки пов’язаний з переходом від
аграрного суспільства до індустріального. Науково-технічні цивілізаційні рухи
розвиненої індустріальної системи спрямовують її (систему) до утвердження
ринкових відносин: від дрібної приватної власності до крупнішої; від вільної
конкуренції до олігополії, монополістичних утворень та різноманіття ринкових
структур; від вільної конкуренції до втручання держави в процеси регулювання.
Інверсійний тип ринкової трансформації передбачає перехід у зворотному напрямі:
від державної монополії до впровадження конкурентних відносин; від директивних
цін до вільного ціноутворення; від тотальної державної власності до широкого
плюралізму її форм.
Ми вже зазначали, що характеристики інституціонального середовища впливають і
також на структуру домогосподарства. В цьому контексті спробуємо описати
домогосподарство, що існує за умов планово-директивної економіки, та
домогосподарство перехідної економіки інверсійного типу.
Якщо порівнювати директивно-планову економіку із ринковою, то в ній присутні
всі ті самі суб’єкти економіки (держава, підприємства, домогосподарства, ринок
праці, ринок товарів), проте вони підпорядковані державі. Роль підприємств
зведено лише до виготовлення ними продукції. Це означає, що всі господарські
ризики бере на себе держава. Вона ж здійснює планування, фактично автономно,
без урахування потреб домогосподарства. На ринку товарів і послуг
домогосподарства формують попит і змушені здійснювати свій вибір не тільки за
наявності бюджетного обмеження (як в ринковій), а й дефіциту товарів. З одного
боку, за відсутності необхідних благ певна частина доходів домогосподарств
перетворюється у вимушені заощадження. З другого боку, державні підприємства
пропонують на ринках товари та послуги за умови держзамовлення, гарантованого
продажу та відсутності боротьби за споживача, конкуренції, тобто нормальних
ринкових стимулів. Результатом цього стає тенденція до зниження якості
товарів.
Від підприємств до домогосподарств надходить плата за використання чинника
виробництва – робочої сили, постачальником якого є домогосподарство. Трудові
доходи у директивно-плановій економіці становили більш як 4/5 усіх доходів
(85–88 %). Другим за значущістю джерелом доходів домогосподарств були
надходження від суспільних фондів споживання (7–9 %). За допомогою них
домогосподарства отримували послуги системи освіти, підвищення кваліфікації,
допомоги, пенсії, стипендії, оплату щорічних відпусток, путівки на оздоровлення
та відпочинок, медичну допомогу. Метою цих фондів було забезпечення умов
розширеного відтворення робочої сили, послуги через такі фонди надавались на
безплатній основі.
Політика доходів у колишньому СРСР була підпорядкована досягненню двох головних
цілей: 1) забезпечення рівномірного розподілу доходів; 2) підтримання
мінімального прожиткового рівня для всіх громадян. Фактично розподіл доходів
був підпорядкований принципу егалітаризму – усуненню соціальних відмін та
соціальної нерівності шляхом загальної зрівняльності.
Наприкінці 80-х років характерними рисами директивно-планової економіки стали
непропорційний розподіл ресурсів між потребами військово-промислового комплексу
та виробництвом товарів народного споживання. Домогосподарства не мали змоги
купувати потрібну кількість товарів. Це призвело до зростання фактично
вимушених заощаджень як у формі надлишку готівки, так і у вигляді
довгострокових вкладів у фінансовій системі. Так, обсяги фінансових заощаджень
впродовж 1963–1989 рр. збільшилися з 2,6 до 72,3 млрд крб. Рішення
домогосподарств володіти фінансовими активами замість купівлі бажаних товарів
та послуг стали вимушеним для них кроком. Тотальний дефіцит товарів споживчого
призначення змушував купувати те, що можна було “дістати”. Така ситуація
формувала спонуку до заощаджень, зумовлену не мотивом перестороги (Дж. Кейнс),
прагненням максимізувати споживання в майбутньому (неокласики) чи намаганням
оптимізувати споживання впродовж всього життя (А. Андо, Ф. Модильяні), а
неможливістю отовари
- Київ+380960830922