Вы здесь

Механізм державного регулювання підготовки управлінського персоналу в реальному секторі економіки

Автор: 
Тихомирова Ірина Олегівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2003
Артикул:
0403U001476
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ОЦІНКА І АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ СИСТЕМИ ПІДГОТОВКИ УПРАВЛІНСЬКОГО ПЕРСОНАЛУ В
УКРАЇНІ.
2.1. Аналіз особливостей сучасної організації підготовки управлінського
персоналу в реальному секторі економіки України
Як вже зазначалося вище підготовка управлінського персоналу підприємств має
певні відмінності від традиційної академічної економічної освіти. Оскільки,
система підготовки управлінського персоналу - це не просто отримання нових
знань, знайомство з новими інформаційно-технологічними можливостями і
рішеннями, це, насамперед, створення стійкої системи управлінської компетенції.
Ця система складається з настанов і цінностей, які на базі попереднього
систематизованого управлінського досвіду з урахуванням сучасних теоретичних
концепцій управління, практичних вмінь та навичок сприятимуть ефективності
господарювання за рахунок оптимальності прийнятих управлінських рішень, росту
продуктивності праці, збільшенню рентабельності продукції, розширенню ринків
збуту, досягненню фінансової стійкості. За свідченнями експерта в сфері
розробки програм управлінського навчання Р. Боязатіса підготовка керівника
розпочинається в вищому учбовому закладі, коли здобувається фахова освіта,
закладається теоретичне підґрунтя, виробляються первісні навички прийняття
управлінських рішень [116]. Справжня підготовка управлінця починається, коли
людина має професійний стаж від п’яти до семи років. Саме тоді людина повністю
усвідомлює свою індивідуальність, остаточно формулює свої життєві цілі, набуває
певний життєвий та професійний досвід. Програми управлінського навчання мають
бути спрямовані, в першу чергу, саме на цю вікову категорію, забезпечуючи таким
чином найбільш тривалий і значний вплив.
За даними звіту Європейського Фонду освіти (European Training Foundation)
“Transnational Analysis of Vocational Education and Training in the New
Independent States and Mongolia” [159] 1) сьогодні в Україні функціонує, без
урахування закладів недержавної освіти, 92 вищих учбових заклади післядипломної
освіти (6 академій, 1 університет, 10 самостійних інститутів в складі вищих
навчальних закладів 80 інститутів підвищення кваліфікації); 117 факультетів
підвищення кваліфікації. Загалом в Україні понад 500 державних і недержавних
навчальних закладів та їх підрозділів, що здійснюють програми післядипломної
освіти. До того ще 23 міністерства та відомства мають власну мережу
вдосконалення підготовки фахівців галузі. Найбільш розширені мережі створені в
аграрній, промисловій та транспортній галузях. Через систему післядипломної
освіти щорічно проходить 300 тисяч фахівців, у тому числі близько 30 тисяч
отримують освіту різного освітньо-кваліфікаційного рівня з 58 спеціальностей.
На ринку управлінської освіти Україні можна виділити якнайменше чотири умовні
групи учбових закладів.
Перша - це державні економічні навчальні заклади, які ще з радянських часів
надають вищу економічну освіту. Ці навчальні заклади мають історично
обумовлений авторитет в наданні економічної освіти, значне державне
фінансування, потужній академічний потенціал, розвинуту матеріальну базу. Як
правило, управлінська освіта надається на факультетах менеджменту, які не є
незалежними юридичними особами і повністю залежні від політики відповідного
навчального закладу. Таким чином, сильні якості цих навчальних закладів
одночасно є їхніми слабкостями в реалізації управлінської освіти: надмірна
академічність, науковий, а не бізнесовий досвід у більшості викладачів,
програми, що в більшості випадків орієнтовані на навчання молодих людей, що не
враховують особливості, характерні для програм навчання дорослих.
Друга - спеціальні факультети економічного напрямку в ВУЗах неекономічного
профілю. Таким факультетам, як правило, притаманні всі сильні та слабкі риси,
характерні для навчальних закладів першої групи. Крім того вони мають дуже
сильно виражену галузеву спрямованість.
Третя - спеціалізовані новостворені бізнес-школи при державних ВУЗах. Як
правило такі заклади мають відносний ступінь автономності, що позначається на
можливості самостійно розробляти навчальні програми, реалізовувати більш гнучку
фінансову та кадрову політику. Проте вони зберігають можливість залучати до
викладання найбільш авторитетних і досвідчених викладачів ВУЗу - засновника,
користуватися матеріально-технічною Відсутність державного фінансування
примушує такі заклади бути більш чуткими до потреб ринку, займатися крім
освітньої ще й консультативною діяльністю, що забезпечує більш тісний зв’язок з
бізнесом.
Четверта - новостворені освітні заклади, які ніяким чином не пов’язані з
державними закладами освіти. Треба зауважити, що саме ці навчальні заклади
найбільш адаптовані як до реальних, так і потенційних потреб ринку. Проте їхня
і освітня, і кадрова, і консультативна діяльність суттєво залежить від політики
засновників.
Таким чином, можна стверджувати, що в Україні протягом останнього десятиріччя у
відповідь на потреби ринкової економіки була створена і динамічно розвивається
розгалужена мережа закладів управлінської освіти, різних за організаційно -
правовими формами та джерелами фінансування. Це приводить до загострення
конкуренції між закладами управлінської освіти, стимулює їх до реалізації більш
гнучкої стратегії діяльності, що враховує швидко виникаючі ринкові зміни та
тенденції, сприяє розробці нових навчальних програм, що більш повно
відповідають потребам клієнтів.
Проте застарілі, недостатньо гнучкі організаційні структури державного
управління закладами вищої освіти, що практично не змінилися протягом
останнього десятиріччя, відсутність