РОЗДІЛ 2
Мистецтво і наука крізь призму філософської антропології
2.1. Сублімативна і утилітарна функції творчості
У першому розділі даної роботи було запропоновано використання
філософсько-антропологічного аналізу в якості інструмента дослідження феномена
творчості і зроблена спроба обґрунтування тих методологічних прийомів і
напрямків, які використовуються при аналізі цієї проблеми. Ядро аналізу
складають психоаналіз (який розуміється у найбільш широкому значенні, а не в
значенні дисципліни, нерозривно пов’язаної з клінічною практикою і дослідженням
патологій), екзистенціалізм, принцип історизму (з відповідними методологічними
обмеженнями), а також антропологія. Такий аналіз творчої діяльності передбачає,
з точки зору даного дослідження, використання принципу історизму, який, взагалі
кажучи, не є обов’язковою складовою аналітичного арсеналу будь-якої
філософської проблематики. Так, Гадамер вказує на бажаність наявності у
дослідника своєрідного такту (курсив мій. — В.С.), історичного почуття, поряд з
почуттям етичним і естетичним. Тим не менш, цілий ряд суто структуралістських
філософських напрямків не містить принципу історизму.
Ми також вибрали психоаналіз творця в якості основи методу, оскільки на відміну
від мистецтвознавства, етики, естетики та філософії науки,
філософсько-антропологічний аналіз вивчає мотивації, поведінкові схеми,
внутрішні характеристики творця, торкаючись продукту творчої діяльності лише
остільки, оскільки творець співвідносить себе з ним. Отже, аналіз творчості у
такому ракурсі — це філософія індивідуальності творця. Останнє визначення,
звичайно ж, не заперечує правомочність інших, непсихоаналітичних підходів у
якості необхідних доповнень і розширень розуміння до масштабів всього людського
суспільства.
Існує ще один, більш тонкий аргумент на користь примату психоаналізу. Річ у
тім, що творчі особистості (носії специфічної генетичної і виховної програми)
фактично і навіть формально складають особливу, “елітарну” групу (цей термін
розуміється в абстрактному, математичному смислі, без будь-яких оціночних
характеристик і підтексту), яка внаслідок своєї особливості схильна як до
позитивного, так і до негативного впливу з боку громадської думки,
соціально-політичних інститутів, а тому надзвичайно вразлива і емоційно
нестійка порівняно з іншими групами. Для більшості творців характерна певна
духовна і душевна конституція, при якій особистість ніби балансує на грані
психічної норми, досягаючи завдяки цьому загостреного сприймання життя та
навколишнього світу. Такий процес балансування, протистояння самому собі має
своєрідний позитивний зворотний зв’язок. Це такий динамічний процес, який у
побуті називається самонакручуванням, він спрямований на підтримання постійного
творчого піднесення, передекстатичного стану почуттів та інтелекту. Який
механізм цього процесу, які його глибинні витоки? Відповісти на таке просте
запитання можна лише тоді, коли будуть визначені риси архетипу творця.
Насамперед, хочеться особливо зазначити, що даний архетип розуміється як
наднаціональний, надсоціальний і, що найважливіше, докультурний (в силу того,
що він формувався і закріплювався одночасно зі становленням виду homo sapiens).
Даний архетип, найімовірніше, має генетичну природу, хоча може бути посилений
чи послаблений в процесі виховання індивідуума, ніколи, проте, не будучи
придушеним повністю. Для його представників творчість — це особлива і, часто,
єдино можлива форма мислення і буття, а ні в якому разі не професійна ознака,
яка належить до чинників реалізації та соціалізації творця.
Нас цікавить, що живить архетипічну здатність до творчості, що спонукає
реалізовувати потенційну можливість до неї.
Існує ряд теорій, які небезпідставно вказують на перевагу сублімативних
мотивацій до творчості. Розглянемо це питання докладніше.
При тому типі особистості, який володіє архетипом творця, спонтанний емоційний
аспект має досить істотне значення. Сума інтелектуальних і почуттєвих вражень,
які набуваються творцем як із зовнішнього світу, так і з глибин власної психіки
і особливо організованого мислення, конструктивно перетворюється у продукт
творчості. Отже, ми постулюємо одвічно конструктивний характер творчої
діяльності. Тепер розглянемо випадок, коли з тих чи інших причин на творчий
процес накладається заборона.
У цьому випадку внутрішнє напруження творця все зростає; і, оскільки створення
творчого продукту обмежене чи неможливе зовсім, початкова конструктивність може
поступитися місцем деструктивності. Така підміна пояснюється просто —
самообмеження конструктивності, що призводить до накопичення напруження і
зростання неадекватної агресії особистості, — це вже деструктивність. Окрім
того, неможливість адекватної самореалізації творця може викликати до життя
неадекватні форми. У роботі [44] зазначається один з можливих напрямків
розвитку деструктивних тенденцій: “…Занепад влади вдач — зникнення всіма
шанованих норм і цінностей — представлявся Дюркгеймові надзвичайно тривожним
явищем, якому він дали майже медичну назву — аномія.
…Може бути, аномія небезпечна лише для соціуму, а особистості, що, як відомо,
вище усього, в аномічному стані живеться легко і приємно? На жаль, термін
“аномія” найчастіше можна зустріти в працях присвячених не тільки проблемі
злочинності, але і проблемі самогубства: головну причину росту самогубств
Дюркгейм доглянув у вивільненні особистості з-під влади норм, що поправляють її
дії і приборкує її домагання. Воля без солідарності виявилася ласим, але дуже
небезпечним блюдом...” (С. 165).
Саме у цьому пункті слід узагальнити ана
- Київ+380960830922