РОЗДІЛ 2
РЕФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ МЕХАНІЗМІВ УПРАВЛІННЯ ВОДОГОСПОДАРСЬКИМИ ПРОЕКТАМИ
2.1. Передумови реформування управління водогосподарськими проектами
Реформування економіки України проходить нерівномірно і пов'язане з виникненням кризових явищ в окремих галузях. Поряд з проблемами дефіцитності інвестиційних ресурсів (за дослідженнями окремих вчених загальна потреба України в інвестиціях становить 200 млрд. дол. [123]) здійснюється неефективне їх використання, що засвідчує порівняння динаміки інвестування в економіку країни з валовим внутрішнім продуктом (табл. 2.1).
Таблиця 2.1
Ефективність використання інвестицій в економіці України, в порівнянних цінах 1995 р. (за даними з [102])
РокиІнвестиції в основний капіталВВПВідносні зміни (до попереднього року)обсягів інвестицій ВВП19951609793580ХХ19961255781519-0,220-0,12919971144986198-0,0880,057199812151893110,0610,036199912197906450,0040,0152000139551700700,1440,8762001168571045000,208-0,386
Результати аналізу доводять, що динаміка інвестування капіталу не відображається на зміні ВВП (коефіцієнт кореляції між цими величинами ?=0,2592). Низька фактична ефективність інвестиційних проектів поєднується з пропорційним розвитком галузей. Інвестиції, переважно, спрямовуються у сфери з високою нормою прибутковості і швидким кругооборотом капіталу (див. рис. 2.1).
Рис. 2.1. Структура інвестування економіки України у 2001 році (за даними з [102])
Велика частка в загальному обсязі інвестицій припадає на промисловість (42%), транспорт і зв'язок (23%) та операції з нерухомістю, здавання під найм і послуги юридичним особам (14%). Натомість, обсяги фінансування галузей, які вимагають державної підтримки, є мізерними (див. рис. 2.1). Зокрема, зменшення обсягів інвестицій у водне господарство має стабільну тенденцію (див. рис. 2.2). Порівняно з іншими галузями темпи спаду інвестиційної активності у водному господарстві були меншими, що досягається за рахунок державного фінансування. Поряд з цим, ефективність його є сумнівною і за твердженням Поплавської Ж.В. "централізовані інвестиції, внутрішні інвестиційні пільгові кредити під держгарантії завдавали і завдають більше шкоди, аніж користі" [91, с.3]. Відсутність приватного капіталу на інвестиційному ринку може спричинити дефіцит інвестиційних ресурсів впродовж наступних років. Дефіцит інвестиційних ресурсів Павлов В.І., Лукін С.О. пояснюють, насамперед, браком інноваційних ідей та менеджерів, здатних розробляти проекти і укладати інвестиційні угоди з урахуванням інтересів всіх сторін [85, с.108].
Рис. 2.2. Динаміка інвестування в раціональне використання та охорону водних ресурсів (за даними з [102])
З одного боку, розвиток сфери обслуговування і високотехнологічних галузей є пріоритетними напрямками і держава повинна стимулювати збільшення частки інвестицій в ці галузі. Н.Чухрай, Р.Патора стверджують про "необхідність радикальних технологічних та структурних змін" у галузях, пов'язаних з природокористуванням, для переходу від "моделі економічного спаду" до "моделі економічного зростання" та орієнтації на використання передових технологій [118, с.76]. З другого боку, обсяги інвестування в ці галузі повинні принаймні забезпечувати відтворення основних фондів. Оскільки ринок не може ліквідувати дисбаланс, держава зобов'язана використовувати ефективні ринкові методи регулювання зазначених процесів. Однак, у сучасних умовах держава не виконує таких функцій.
З метою подолання цих проблем і формування конкурентного інвестиційно привабливого середовища в галузі слід кардинально реформувати економічні механізми. Марцин В.С. зазначає, що ринковий механізм господарювання потребує принципових змін в діяльності всіх управлінських і економічних служб - від найдрібніших суб'єктів господарювання до найбільших галузевих і міжгалузевих утворень" [70, с.22]. Стає очевидним, що гальмування трансформаційних процесів у водному господарстві спричинене інтегрованістю економічних процесів з іншими галузями. Тобто спроби вирішити проблеми за рахунок локальних реформ не дають результатів.
Необхідність реформування водного господарства на ринкових засадах обґрунтовують провідні вчені: Данилишин Б.М., Дорогунцов С.І., Міщенко В.С. [42], Кожушко Л.Ф. [129, с. 35], Крисанов Д.Ф. [65, с. 93], Синякевич І. [116, с. 75-76], Трегобчук В.П. [105; 106, с. 4], Хвесик М.А. [114, с. 92; 115] та інші.
Головною передумовою реформування є неефективність організаційно-економічних відносин, що відображається на екологічному стані водних ресурсів. Незважаючи на великий спад виробництва у більшості галузей національної економіки, серед європейських держав Україна має найвищий інтегральний показник негативних антропогенних навантажень на природне середовище практично на всій своїй території. Трегобчук В.М. вважає, що природокористування на Україні є "вкрай нераціональним, марнотратним й екологічно неврівноваженим", ефективність використання природних ресурсів надзвичайно низька, а "природомісткість, насамперед земле- та водомісткість, а також енергомісткість валового внутрішнього продукту, навпаки, надто високими" [106, с.10].
Сучасні валові потреби України у воді становлять 60,7 км3. Вони забезпечуються водозабором з поверхневих вод (25,9 %), підземних джерел (5,2 %), моря (1,4 %) та за рахунок систем оборотного і повторно-послідовного водопостачання (67,4 %) [3]. Разом з необхідністю забезпечення значних обсягів водокористування Україна не має достатніх запасів водних ресурсів, які в розрахунку на одну людину становлять близько 1 тис. м3 на рік. Такий рівень водозабезпечення є одним із найменших у Європі. Для прикладу, у