РОЗДІЛ 2.
МОДЕРНІЗАЦІЯ БІБЛІЙНИХ ПОНЯТЬ І ЦІННОСТЕЙ ЯК КОМПОНЕНТ ІДЕЙНО-АКСІОЛОГІЧНОЇ ПАРАДИГМИ Ж.ДЮТУРА
2.1. Філософсько-літературна інтерпретація біблійних текстів Ж.Дютура в контексті секулярної і релігійної свідомості сучасного західного суспільства
Релігійні вірування є одним з визначальних факторів соціального буття, одним з регуляторних механізмів у системі координат: людина -природа - соціум. Релігія упорядковує відносини людини з оточуючим світом, оформлює морально-етичні нормативи, без яких неможливе існування соціуму. Вона була й лишається ідеологією так званих традиційних суспільств. Їй належить провідна роль у процесі культуротворення. Вся історія людства переконливо свідчить про органічний зв'язок релігії з освітою, мистецтвами, філософією. Слід пам'ятати також про велику інтегруючу та цивілізаторську роль релігії, яка віками об'єднувала народи, упорядковувала соціальне буття, надихала митців та мислителів. Особливо все сказане вище стосується християнської духовної традиції, на основі якої було створено великі культури Старого й Нового світів, що склали феномен західної цивілізації з її гуманістичними пріоритетами, генетично пов'язаними з невмирущими біблійними істинами. Звичайно, не слід забувати й про важкий багаж історичного негативу (релігійний фанатизм, релігійні війни, переслідування іновірців та інакомислячих тощо), який постійно підживлює ентузіазм прибічників атеїзму від радикальних матеріалістів доби Просвітництва до Маркса та Ніцше й далі до представників богоборчої ідеології ХХ століття.У контексті важливої для даного розділу теми дехристиянізації слід зазначити, що згадувані вище представники ‹‹нової правої філософії›› в дусі ніцшеанськоі критики монотеїзма, розглядають Біблію, біблійне мислення, іудеохристиянство, а також пов'язану з цими поняттями систему цінностей як чужородні компоненти в культурній еволюції європейських народів , несумісні з специфікою автентичної європейської духовності. Відомий вітчизняний культуролог М. Попович, осмислюючи роль Біблії, а також антихристиянські тенденції як в Західній Європі, так і в Україні зауважує: ‹‹Заперечуючи належність Біблії до нашої національної культури, ми ризикуємо вилучити з неї всї колядки і щедрівки, всю систему свят і обрядів, що протягом століть увійшли в побут народу, трансформувавши язичницьку традицію.<...> Щоправда, і зараз робляться спроби сконструювати ‹‹українську віру›› на основі забутого язичництва, як у свій час намагалися створити ‹‹істинно германську релігію››, грунтуючись на міфології Зігфріда і Брунгільди. Такі штучні спроби вчинити насильство над природним процесом розвитку духовності недовговічні.›› [82, с.3-4]
Незважаючи на прокламовану всюди "смерть Бога", філософсько-релігійна антропологія ХХ ст. продовжила розробку християнської концепції людини. Серед релігійних мислителів недалекого минулого й сучасності, на наш погляд, варто згадати таких як М.Шелер, К.Ранер, Ж.Марітен, П.Тейяр де Шарден, Г.Марсель.
М.Шелер, який є одним з засновників філософсько-релігійної антропології, вважав ідею Бога та релігійну свідомість аксіологемами найвищого рівня, неодмінними детермінантами духовного формування людини, яка дістає можливість споглядання трансцендентних субстанцій, що водночас є виявом Божественної любові.
Неотоміст К.Ранер, наполягаючи на неспроможності будь-яких секулярних ідеологій адекватно визначити шляхи еволюції соціуму, все ж таки в дусі модерністсько-сцієнтистських тенденцій у богослов'ї виступає прибічником антропологізації томізму, тобто обґрунтування його постулатів даними сучасного знання про людину та специфіку її буття. При цьому він не заперечує креативних потенцій людства, вбачаючи джерело його культурно-історичної творчості в трансцендентній спорідненості з вищою субстанцією.
Серед релігійних мислителів ХХ століття не можна не згадати співвітчизників Ж.Дютура: Ж.Марітена, Г.Марселя, П.Тейяра де Шардена. Погляди неотоміста Ж.Марітена як і теоретизування Ж.Дютура багато в чому близькі до ідеології європейського неоконсерватизму. Так, на думку Марітена, філософія Нового Часу (зокрема, соціальна та антропологічна концепція Ж.-Ж.Руссо) призвела до руйнації аксіологічних підвалин середньовічної культури, заклавши фундамент егалітаризму й сучасного західного бездуховно-прагматичного ліберально-пермісивного суспільства. Ідейну ворожість руссоїстській концепції людини й суспільства виявляє також і Дютур, який рішуче засуджує ідеологічні засади так званого егалітарного соціуму, протиставляючи їм ідейно-аксіологічну парадигму середньовічного станового суспільства й, вважає Ж.-Ж.Руссо, чи не найголовнішим руйнівником духовно-ментальних начал французької нації.
Марітен виступав за таку модель гармонізації розуму й віри, яка ґрунтувалася б на визначально-керівній ролі богослов'я. Соціокультурний ідеал цього французького релігійного філософа має багато спільного з дютурівським. Основними його складовими є християнізація всіх сфер духовної культури та стирання соціальних антагонізмів в ім'я злагоди в суспільстві.
Засновник католицького екзистенціалізму Г.Марсель, як і інші французькі релігійні мислителі, приділяв багато уваги питанням соціокультурного буття. Передусім йдеться про духовно-аксіологічні християнсько-гуманістичні начала культурної традиції, протиставленої дегуманізуючим тенденціям соціокультурної практики Нового Часу й сучасності. Як представник неоконсервативного інтернаціоналу Г.Марсель ткож ідеалізував минуле (античність і середньовіччя). Ідейно-аксіолгічні домінанти Г.Марселя в цілому мають багато спільного з позицією Ж.Дютура щодо соціокультурного значення християнських цінностей у сучасному світі.
Серед найвідоміших модернізаторів духовно-християнської традиції Заходу не можна не згадати ще одного співвітчизника Ж.Дютура - П.Тейяра де Шардена [94]. Його соціально-філософська й культурологічна концепція ґрунтується на ліберально-християнських гуманістичних началах, як і теоретизування екзистенціаліста Г.