РОЗДІЛ 2.
КОМПЛЕКСНИЙ АНАЛІЗ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА, ЩО ФУНКЦІОНУЄ В СПЕЦІАЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ЗОНАХ І ТЕРИТОРІЯХ ПРІОРИТЕТНОГО РОЗВІТКУ
2.1. Джерела формування інвестиційних ресурсів підприємства, що функціонує в СЕЗ і ТПР
Ключове завдання нової інвестиційної політики підприємства полягає в тому, щоб адаптувати сучасну модель інвестування до конкретних умов перехідного періоду. Одна з проблем - мобілізація позабюджетних джерел інвестиційного фінансування, за рахунок якого в розвинених країнах забезпечується основна частина капіталовкладень у національне господарство. Сьогодні на підприємстві проблема формування джерел інвестиційної діяльності стоїть надзвичайно гостро. На мікрорівні потенційні джерела можуть формуватися, по-перше, за рахунок власних коштів (внутрішні джерела), по-друге, позичених і залучених коштів (зовнішні джерела) (рис. 2.1).
Внутрішні джерела надходження інвестицій.
З трьох основних елементів валового річного продукту підприємства - оборотного капіталу, амортизаційних відрахувань та прибутку як джерела фінансування інвестицій використовуються два останніх.
Відповідно до економічної теорії і порівняно недавньої вітчизняної практики найбільш значним джерелом відтворення основних фондів, технічного відновлення виробництва був амортизаційний фонд. Проте інвестиційна функція амортизаційного фонду була значно підірвана в зв'язку з його безпрецедентним знеціненням під впливом інфляції 90-х років. Проведена 1993-1995 рр. антиінфляційна індексація вартості основних фондів лише зменшила, але не скасувала негативні наслідки інфляції для амортизаційного фонду. Індексація відставала від темпу інфляції, що вело до знецінення наявних основних фондів порівняно з їх справжньою вартістю, яка обумовлена поточними цінами на засоби праці (за діючими цінами), а також відповідно зменшувало амортизаційний фонд порівняно з реальною потребою в ресурсах простого відтворення основних фондів.
Рис 2.1. Джерела находження інвестицій на підприємства
Якщо у 1988 р. у промисловості України щорічні амортизаційні відрахування становили до вартості основних фондів 7,3%, у 1991 р. - 4,2%, то в результаті стрімкого падіння до 1996-1998 рр. цього співвідношення було вже не більше 2%. В останні роки цей показник (у зв'язку зі збільшенням питомої ваги нового обладнання) трохи виріс - до 3,4% у 2000р. і 3,7% у 2000 р., хоча й поступається рівню 1985 р. вдвічі. Отже, відтворювальна "недостатність" амортизаційного фонду продовжується, причому в дуже значних масштабах.
Звідси випливає висновок про необхідність приведення індексації основних фондів у відповідність до реального темпу інфляції (можливо, навіть з деяким перевищенням темпу індексації над темпом інфляції).
Друга рекомендація - категорично виключити діючу практику вилучення в підприємств амортизаційних відрахувань (до 10%) для централізованого формування нібито фонду стабілізації економіки.
З метою відновлення відтворювальної функції амортизаційного фонду, перетворення його в діючий інструмент технічного відновлення виробництва і важливий важіль інвестиційної політики держави доцільно відмовитися від спрощеного (фіскального) методу розрахунку трирічних норм амортизації, повернутися до системи норм, що відбивають їх пряму залежність від нормативних термінів служби різних видів основних фондів; суми амортизаційних відрахувань обчислювати у відсотках від балансової (первісної, відновної) вартості, а не від залишкової вартості основних фондів; застосовувати прискорену амортизацію основних фондів не в масовому порядку, а вибірково - як інструмент науково-технічної політики підприємства.
З переходом промисловості та інших галузей економіки на новий план рахунків бухгалтерського обліку створення рахунку амортизаційного фонду не передбачено, а всі суми амортизаційних відрахувань вливаються в загальні оборотні кошти підприємства, при цьому контроль за їх цільовим використанням відсутній. Тому було б доцільним відновити попередній порядок створення самостійного амортизаційного фонду.
На сьогодні прибуток на переважній більшості підприємств не використовується з метою розширення відтворення основних фондів (за винятком окремих високорентабельних підприємств). У 1998-1999 рр. 55-56% загального числа підприємств були збитковими, у 2000 р. ця цифра зменшилася до 37,7%, однак вже у 2001 р. вона знову починає зростати і становить 38,2% у 2001 році, 38,8% у 2002 році, причому найбільші суми збитків припадають на промислові підприємства (табл. 2.1).
У міру підвищення рентабельності виробництва, роль прибутку як інвестиційного джерела зростатиме.
Таблиця 2.1
Збиткові підприємства та організації за видами економічної діяльності [125, C. 71]
Галузь200020012002Відсотків до загальної кількості підпри
ємствСума збитків, млн.грнВідсотків до загальної кількості підпри
ємствСума збитків, млн.грнВідсотків до загальної кількості підпри
ємствСума збитків, млн.грнВсього (крім банків і бюджетних установ)37,722190,438,221062,838,822769,5Сільське господарство, мисливство та лісове господарство34,51532,942,61650,948,22291,2Промисловість42,29810,341,110484,741,811329,0Будівництво40,0843,136,5661,537,9971,9Оптова та роздрібна торгівля; торгівля транспортними засобами; послуги з ремонту.36,34323,236,34455,235,74829,7Готелі та ресторани44,1112,744,4125,443,0123,0Транспорт і зв'язок 47,43823,645,0883,945,31214,0Фінансова діяльність38,8172,437,099,737,3207,5Операції з нерухомості, здавання під найм і послуги юридичним особам32,31223,435,71983,937,31335,1Колективні громадські та приватні послуги37,9190,838,8495,638,0332,4
Таблиця 2.1 дає змогу зробити висновок, що кількість збиткових підприємств зростає: з 37,7% у 2000 р. до 38,8% у 2002 р.(до загальної кількості п