РОЗДІЛ 2
КОМПЛЕКС МЕХАНІЗМІВ УПРАВЛІННЯ СТИМУЛЮВАННЯМ ВИРОБНИЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
2.1. Формування механізму ефективного стимулювання виробничої
діяльності в несталих соціально-економічних умовах
Досвід перших років переходу від планової системи до ринкових відносин показав, що надання повної самостійності в нарахуванні заробітної плати при відсутності необхідних економічних умов сприяє кризовим ситуаціям у виробництві та економіці в цілому. Незважаючи на рішення ряду економічних і соціальних проблем, негативні тенденції, що склалися в період переходу до ринкових відносин, дотепер цілком не переборені, у тому числі в регулюванні оплати праці. Так, дотепер заробітна плата не забезпечує нормального відтворення робочої сили і не виконує функції стимулюючого фактора розвитку виробництва [87; 156].
У сформованих умовах принциповим питанням ефективного функціонування системи оплати праці на підприємствах стає визначення величини коштів, що спрямовуються на оплату праці, з урахуванням результатів виробничо-господарської діяльності і зобов'язань підприємця по виплаті заробітної плати перед найманими робітниками. Рішення даного питання зіштовхується з такими проблемами як відсутність чи недостатність коштів. Це вимагає визначення діапазону можливого його скорочення при несприятливій ситуації, що складається на ринку збуту продукції. За таких умов суттєвим стає виявлення впливу економічних факторів розвитку України на дієвість системи та стимулювання праці на підприємствах.
Невиплата чи затримка заробітної плати є показником дисбалансу всієї економічної системи держави, порушення функціонування законодавчого механізму, фінансових відносин купівельної спроможності і платежів. Це підтверджується тим, що поряд з невиплатою заробітної плати існує цілий ряд заборгованостей постачальникам товарів і послуг, недоїмок у бюджет, неплатежів банкам. Наявність високого рівня реалізації не завжди супроводжувалася одержанням необхідних коштів. Реалізація продукції, в основному, оформлялася шляхом заліків дебіторської заборгованості під товарно-матеріальні цінності і бартерні операції, що викликало збільшення неоплачуваних боргів. Відображений у бухгалтерській звітності обсяг реалізації не мав відповідного грошового забезпечення. Таким чином, стримуюча фінансова політика, що проводилася державою, знижуючи темпи інфляції, приводила до негативних наслідків з точки зору фінансового положення підприємств, тому що позбавила їх ліквідних коштів. Унаслідок чого припинялися кредитні оферти, що викликало погіршення положення підприємств, у тому числі і високорентабельних. Багато підприємств стали явними чи прихованими банкрутами.
Неспроможна політика по стабілізації економічної ситуації була наслідком відсутності чіткого застосування закону про банкрутство. Законом передбачена можливість швидкої ліквідації неспроможних підприємств. Разом з тим, незважаючи на наявність істотної заборгованості підприємств, процедура банкрутства використовується вкрай рідко, що обумовлено важким фінансовим положенням більшості підприємств. Так, за даними Національного банку України частка збиткових підприємств у 1993р. складала 8,3%, у 1995 - 22,2%, 1997 - 47%, 1999 - 55,7% у 2000р. - 37,7%, у 2001р. - 38,2%, у 2003 - 43. Обмежене застосування даного закону дозволило уникнути соціального вибуху, зберегти значну кількість неплатоспроможних підприємств, однак тим самим підсилило заборгованість підприємств.
У даних умовах підприємства, як правило, не удавалися до масових скорочень працівників. Регулювання витрат здійснювалося за рахунок зниження реальної заробітної плати чи її затримки. Масове скорочення штатів працівників для керівників підприємств спричиняє істотні витрати через необхідність виплачувати вихідну допомогу. Унаслідок чого працівники або відправлялися в безкоштовні відпустки, або їм не виплачувалася нарахована заробітна плата. Такі дії адміністрації були можливі в результаті того, що більшість працівників віддавало перевагу невиплаті заробітної плати звільненню. Це було обумовлено, по-перше, складністю пошуку нової роботи, по-друге, можливістю одержання певних соціальних пільг за умови збереження працівника в складі штату підприємства. Такий негласний договір не сприяє стабілізації фінансового та економічного становища підприємств, а напроти знижує трудову активність, нівелює принципи оплати праці, породжує залежність працівників від керівництва підприємств, приводить до переконаності найманих робітників у власному безправ'ї.
Для нормальної діяльності окремих підприємств і економіки держави в цілому необхідно як збільшення випуску продукції, так і повна її реалізація. Основні тенденції зміни і взаємозв'язку випуску продукції і частки її реалізації представлені в табл. 2.1.
Як показують дані Міністерства промислової політики України в 2001-2002рр. і першій половині 2003р. по окремих промислових комплексах частка реалізованої продукції в товарної істотно відрізнялася. Так, у машинобудівному комплексі частка реалізованої продукції за розглянуті періоди була досить стабільною і коливалася в межах 93-95%. У той же час у металургійному комплексі спостерігалося скорочення частки реалізованої продукції відносно товарної продукції з 101,2% у 2001 до 84,9% у першій половині 2002р. Це було викликано зниженням попиту на українську металургійну продукцію на світовому ринку наприкінці 2001р. початку 2002р., а також втратою значної частки ринків збуту внаслідок антидемпінгового розслідування США, Канади і Мексики проти українських металургійних комбінатів. Мито проти української металопродукції було одним з найвищих у США - майже 90% [103; 134; 171]. Подібна ситуація склалася і з металургійним експортом у Євросоюз. Слід зазначити, що виробництво по металургійному комплексі за аналізований період супроводжувалося зниженням цін на призведену продукцію. При цьому обсяг товарної продукції в порівнянних цінах за 9 місяців 2001р. був на 25% і в першому півріччі 2002р. на 19% вище, ніж аналогічний показник у дію