РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Клінічна характеристика обстежених вагітних
Для досягнення мети дослідження та розв'язання поставлених задач використані клінічні спостереження, що включають аналіз даних обстеження, зареєстрованих в амбулаторних картах вагітних, історіях хвороби й історіях пологів; вивчення акушерсько-гінекологічного анамнезу; динамічне спостереження й обстеження жінок під час вагітності та пологів, післяпологового періоду, динамічне спостереження за станом плоду й немовляти.
Під спостереженням перебувало 147 жінок. Основну групу склали 117 вагітних із хронічним пієлонефритом, ускладненим анемією. У контрольну групу ввійшли 30 здорових вагітних. Обстежені вагітні були в терміні 22-37 тижнів вагітності.
Усі вагітні основної групи нами були розділені на 2 групи:
- I групу склали 53 вагітних із хронічним латентним пієлонефритом, ускладненим анемією;
- до II групи були включені 64 вагітних із загостренням хронічного пієлонефриту, ускладненого анемією.
До групи латентного хронічного пієлонефриту віднесені вагітні із вказівкою на захворювання нирок в анамнезі, які були раніше, і змінами в сечі, але без виражених клінічних явищ. Давність захворювання складала від 5 до 10 років. Протягом дійсної вагітності загострень захворювання не спостерігалось.
У другу групу увійшли вагітні з загостренням хронічного пієлонефриту під час вагітності. Загострення хронічного пієлонефриту вперше спостерігалося в 47% випадків у II триместрі вагітності. У 43 (67,2%) жінок воно було одноразове, у 19 (29,7%) - дворазове, тричі - у 2 (3,1%) випадках.
Такий поділ спостережень виявився доцільним для подальшого викладу розділів клінічних досліджень, у яких ми спробували підійти до вирішення поставлених у цій роботі задач.
Вагітні обстежувалися на клінічній базі кафедри акушерства та гінекології №1 ХМАПО.
Клініко-лабораторне обстеження проводилось відповідно до загальноприйнятих правил: ультразвукове дослідження фетоплацентарного комплексу, огляд терапевтом, стоматологом, окулістом, фтизіатром, нефрологом, гематологічні дослідження (клінічний аналіз крові, визначення групи крові та резус-фактора, біохімічні дослідження, коагулограма), серологічні реакції, що містили в собі обстеження на сифіліс, ВІЛ-інфекцію, носійство Hbs-антигену, а також інфекцію з групи TORCH за показаннями.
Клінічна оцінка сечовивідної системи проводилась на підставі ретельно зібраного анамнезу, об'єктивного обстеження хворих, деяких звичайних лабораторних методів: клінічного аналізу сечі, аналізу сечі за Нечипоренком, аналізу крові на залишковий азот, сечовину, креатинін, дослідження концентрації загального білка сироватки крові та його фракцій, проби Зимницького для визначення сумарної концентраційної функції нирок, дослідження сечі на мікрофлору та на її чутливість до антибіотиків. Усі обстежені вагітні пройшли ультразвукове дослідження нирок.
Особливо ретельно збирали акушерський анамнез і дані про стан нирок до вагітності та під час даної вагітності.
Критеріями постановки діагнозу хронічного пієлонефриту були такі.
При загостренні процесу клінічна картина зміни лабораторних і інструментальних показників була аналогічна такій, яка буває при гострому пієлонефриті.
Поза вираженим загостренням захворювання спостерігаються загальноклінічні симптоми: періодичні "безпричинні" підйоми температури, пітливість, особливо вночі, сухість шкіри, загальна слабкість, стомлюваність, головні болі, нудота, підвищення артеріального тиску; місцеві симптоми - неприємні відчуття в поперековій області, болі, дизурія; зміни в загальному аналізі крові - лейкоцитоз зі зрушенням вліво, але не обов'язково, анемія, збільшення ШОЕ; зміни в аналізі сечі - помірна лейкоцитурія, мікро- рідше макрогематурія, бактеріурія (іноді ізольована), зниження питомої ваги сечі, зниження осмолярності сечі, помірна протеїнурія, іноді виявлялися гіалінові циліндри; зміни біохімічних і коагулогічних показників крові (у період загострення, поза загостренням - зміни можуть бути виражені незначно) - збільшення ?2 і ?-глобулінів, гіперфібриногенемія; зміни при екскреторній, ретроградній і нирковій ангіографії; ультразвукові зміни - асиметричні зміни нирок, розширення та деформація чашечково-мискових структур, ущільнення сосочків, тіні в лоханках, нерівності контуру нирок, іноді зменшення товщини паренхіми; цистоскопічні зміни - асиметричне виділення індигокарміну при хромоцистоскопії, що зустрічається рідко і дане дослідження проводиться не часто.
Діагностика хронічного пієлонефриту під час вагітності викликає значні труднощі. Вони полягають у тому, що під час вагітності немає можливості використовувати весь комплекс діагностичних тестів. Зокрема, не можуть бути застосовані рентгенологічні методи дослідження. Тому провідними в діагностиці хронічних пієлонефритів є клінічне спостереження, лабораторні, ультразвукові та ендоскопічні дослідження.
Пропонуємо клінічну характеристику жінок, що спостерігались. У зв'язку з тим, що в групах кількість спостережень менша 100, усі дані для порівняння умовно виражені у відсотках.
Таблиця 2.1.1
Віковий склад обстежених вагітних
Групи обстеженихВік (років)Всього17-2526-3031-37абс.%абс.%абс.%абс.%I група - хронічний латентний пієлонефрит (n=53)3056,61426,4917,053100,0II група - хронічний пієлонефрит у стадії загострення (n=64)3859,41929,7710,964100,0Контрольна група (n=30)1550,0826,7723,330100,0
Як видно з даних таблиці 2.1.1, хронічний пієлонефрит розвивається частіше в молодому віці - 17-30 років, превалюючи в проміжку 17-25 років.
Дані вікового складу в залежності від паритету обстежених вагітних, представлені в таблиці 2.1.2.
Таблиця 2.1.2
Віковий склад першовагітних жінок
Групи обстеженихВік (років)Всього17-1920-2324-26 і старшеабс.%абс.%абс.%абс.%I група - хронічний латентний пієлонефрит