РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ ТА ОЦІНЮВАННЯ ЗАСТОСУВАННЯ СИСТЕМ МОТИВУВАННЯ
2.1. Характеристика сучасного стану стимулювання розвитку трудових ресурсів
Сучасний етап розвитку української економіки визначається як перехідний від
централізованої до ринкової. Аналіз діяльності низки вітчизняних промислових
підприємств показав, що в період переходу до ринку умови їх функціонування
істотно змінились. Ці зміни полягають в наступному:
практично припинила своє існування попередня ієрархічна структура галузевого
управління, централізованого планування і розподілу продукції;
були лібералізовані ціни, а підприємства отримали свободу у встановленні
господарських зв’язків, в тому числі і на зовнішніх ринках;
різко скоротилась сфера бюджетного фінансування і пільгового кредитування,
інвестиційна діяльність перестала бути завданням державних структур;
виникли нові ринки збуту під впливом конкуренції;
активізувалась зовнішньоекономічна діяльність;
постала необхідність у систематичній роботі над оновленням асортименту
конкурентоспроможної продукції та орієнтації на потреби споживача тощо.
Швидка зміна умов зовнішнього середовища негативно відобразилась на діяльності
значної кількості підприємств різних галузей промисловості. Причинами такого
стану можна назвати недостатній рівень підготовки управлінських кадрів, їх
непристосованість до сучасних умов господарювання, низький рівень освіти і
кваліфікації працівників підприємств тощо. Тому однією із проблем, пов’язаних з
реформуванням вітчизняної економіки, є необхідність ефективного управління
трудовими ресурсами.
Вперше термін “трудові ресурси“ в якості планово-облікового визначника робочої
сили ввів у 20-і роки ХХ ст. академік С. Струмілін, однак більше цей показник
почав використовуватись з кінця 50-х років ХХ ст. [75 , с. 34].
Як відомо, трудові ресурси – це частина населення, наділена необхідними
фізичною та інтелектуальною здатністю і знаннями для роботи у будь-якій сфері.
В Україні до складу трудових ресурсів відносять працездатне населення у
робочому віці: чоловіки у віці з 16 до 59 років і жінки – з 16 до 54 років
включно.
Вивчення низки літературних джерел за даною тематикою дозволяє зробити висновок
, що абсолютна чисельність трудових ресурсів на конкретний період визначається
за їх базовою чисельністю на визначену календарну дату. При оцінці стану
трудових ресурсів слід враховувати їх якісні характеристики, а також те, що не
всі працездатні громадяни в робочому віці можуть брати безпосередню участь у
виробництві в цей період. Якісна характеристика трудових ресурсів різнопланова.
Так, структурна характеристика трудових ресурсів (персоналу) підприємства
визначається складом і кількісним співвідношенням окремих категорій і груп
працівників підприємства (в залежності від функцій, які ними виконуються) [49;
68; 75; 141; 148; 155; 172; 180; 193].
Персонал підприємства, безпосередньо пов’язаний з процесом виробництва
продукції (послуг), тобто, зайнятий основною виробничою діяльністю, являє собою
промислово-виробничий персонал (ПВП). До нього слід відносити всіх працівників
основних, допоміжних, підсобних і обслуговуючих цехів; науково-дослідних,
конструкторських, технологічних лабораторій; заводоуправління зі всіма
відділами і службами, а також служб, зайнятих капітальним і поточним ремонтом
обладнання і транспортних засобів підприємства.
Працівники, що належать до категорії ПВП, діляться на дві групи: робітники і
службовці. До робітників відносяться особи, безпосередньо зайняті створенням
матеріальних цінностей, ремонтом основних засобів, переміщенням вантажів,
перевезенням пасажирів, наданням матеріальних послуг тощо. У свою чергу,
робітники діляться на основних і допоміжних.
У групі службовців слід виділяти такі категорії працівників, як керівники,
спеціалісти і безпосередньо службовці. Віднесення працівників підприємства до
тієї чи іншої групи визначається класифікатором професій робітників, посад і
тарифних розрядів службовців.
До керівників відносяться працівники, що займають посади керівників
підприємства та їх структурних підрозділів, а також їх заступники. Це
директори, начальники, завідуючі – в структурних одиницях і підрозділах;
головні спеціалісти (головний бухгалтер, головний інженер, головний механік,
головний технолог, головний економіст та ін.).
До спеціалістів належать працівники, зайняті інженерно-технічними,
економічними, юридичними та ін. аналогічними видами діяльності. До службовців
відносять працівників, що здійснюють підготовку та оформлення документації,
облік і контроль, господарське обслуговування і діловодство (агенти, касири,
контролери, діловоди, обліковці, креслярі та ін.).
В залежності від характеру трудової діяльності кадри підприємства діляться за
професіями, спеціальностями та рівнями кваліфікації. Професійно-кваліфікаційна
структура кадрів складається під впливом професійного і кваліфікаційного
розподілу праці. При цьому під професією слід розуміти особливий вид трудової
діяльності, який потребує визначених теоретичних знань і практичних навиків, а
під спеціальністю – вид діяльності в межах професії, який має специфічні
особливості і вимагає від працівників додаткових спеціальних знань і навиків.
Працівники кожної професії і спеціальності розрізняються за рівнем
кваліфікації, тобто за ступенем оволодіння тією чи іншою професією.
Як зазначає С.С.Клюшке, в умовах глобалізації світового економічного простору
роль людського фактора, зокрема, робочої сили, значно посилюється, оскільки
визначальним чинником розвитку економіки на базі існуючого технологічного
способу виробництва виступає саме ефективність використання трудових ресурсі
- Київ+380960830922